 |
Чи то розташування в серцi Європи, чи то чистi й повнi звiрини лiси, чи то чудодiйнi води, чи то заснiженi вершини Крконош, але щось тут випромiнює мiстичний магнетизм. Вочевидь, усе разом. А тому вiдмовитися вiд чергової можливостi погуляти Карловим мостом, скуштувати «Старопрамена» й полiкуватися животворною «Бехеровкою» було б злочином перед собою. Правда, я сумнiвалася, що правильно роблю, вирушаючи до Чехiї на люб’язне запрошення компанiї «Ясон Тревел», бо, здавалося, дуже добре знаю цю країну. Як виявилось, помилялася... Ну то й добре.
Зустрiч iз Чехiєю вiдбулася традицiйно у Празi. Там моїм першим здивуванням стала велика кiлькiсть корейських туристiв, якi закоханими очима розглядали Старомєстя, зазираючи мало що не в кожну кав’ярню. За тисячi кiлометрiв приїхали вони з метою вiдвiдати романтичнi мiсця зi 150-серiйного фiльму «Кохання у Празi», де корейський принц закохується у вродливу чеську крадiйку... Крiм туристiв зi Сходу, вивчали Прагу i європейцi, котрi, як i ми, схоже, вже не вперше блукали цим вишуканим мiстом.
Але нам запропонували ще й альтернативну мандрiвку. Я вiдкрила по-новому цю країну — виявляється, ще й гiрськолижну!
Крконоше — найвищi гори у Чехiї. Їхня назва у перекладi означає «гiгантськi гори». Не такi вони вже й гiгантськi — найвища гора Снєжка здiймається над рiвнем моря на 1602 м. Зате що тут справдi на висотi, то це туристична iнфраструктура й сервiс. На додачу масив славиться казково-чарiвними, по-європейському акуратними пейзажами та старовинними мiстечками з оригiнальною архiтектурою.
Наше знайомство з краєм розпочалося iз найбiльшої та найвiдомiшої точки Крконош — Шпiндлерового Млина (130 км вiд Праги). Така назва, а ще бiльше сам вигляд дивовижної мiсцини вразили нашi зiгрiтi празькою архiтектурою душi. Вся у пухнастому бiлоснiжжi зими, серед гiр i лiсiв, ця «перлина» в центрi Крконош є одним iз найвiдомiших гiрськолижних центрiв не лише Чехiї, а й цiлої Європи. Розташований курорт на висотi 710 метрiв над рiвнем моря, у верхiв’ї рiчки Лабе (Ельби). Не гадав, мабуть, мiрошник Шпiндлер, який жив тут колись, що його прiзвищем називатимуть курорт. Здавна це мiсто було найбагатшим i найвпливовiшим в окрузi. А до 1704 року тут ще й добували залiзну руду та срiбло.
Iз грудня й аж до квiтня Шпiндлерiв Млин радо приймає прихильникiв ковзання по снiжних схилах. У цей час мiсто вирує життям. Ми саме потрапили у той вир. Схоже, полюбляють тут вiдпочивати не лише гостi iз колишнього СНД, а й голландцi, нiмцi та, на диво, поляки. Останнi зазирнули сюди з-за Карконош (так польською звучить назва Крконоше), щоб оцiнити гiрськi спуски з iншого боку Снєжки. До речi, менi теж не раз доводилося пiдiйматись на неї з польського боку, але, признаюся, завжди мрiяла спуститися саме на чеський... Мрiя здiйснилася.
Тут два головнi центри зимового спорту — Святий Петр (1235 м, 11 спускiв, funpark для сноубордистiв) i Медведин (1100 м, 7 спускiв). До них дiстаються безкоштовним «скi-бусом», який зупиняється бiля кожного готелю.
До речi, помешкання на курортi дуже приємнi й гостиннi, в них почуваєшся просто як удома. Тиждень проживання у Шпiндлеровому Млинi коштує вiд 260 євро. Узагалi мiсцевi готелi здатнi одночасно прийняти 9 тисяч гостей. Ми вiдвiдали два з-помiж найкращих. Першою стала «Арнiка», що запам’яталася кiлометровим лижним спуском i найсмачнiшим за всю поїздку обiдом, а другим — «Savoy» iз вишуканими номерами i традицiйною чеською стравою — свинячим колiнцем пiд пиво. До речi, цей «нацiональний» напiй тут недорогий. Самi чехи п’ють його бiльше за туристiв.
I чи колiнце, чи пиво так пiдняли нам настрiй, що з’їзд «бобовою драгою» (санною трасою) здався «польотом вище хмар». Це як у дитинствi взимку — їдеш i не знаєш, де зупинишся, а часу на роздуми про «впаду чи не впаду» немає. До речi, гiрськi санчата в Крконоше популярнi ще з ХVI столiття, а 1815 року вони стали спортивним снарядом. Зараз у Шпiндлеровому Млинi з’їжджають ними трасою завдовжки 4,5 км, з перепадом висот 450 м.
Своєю спортивною iнфраструктурою та сервiсом Шпiндлерiв Млин нiчим не поступається своїм iменитим європейським колегам. Сiмейнi з’їзди на лижах найлiпше здiйснювати на Медвединi. А сноубордисти облюбували район Святого Петра — тут iдеальнi умови для такого катання. Взагалi на курортi пiдготовлено 16 добре обладнаних трас: 6 для початкiвцiв, 10 складних i 3 пiдвищеної складностi. Є й так званий SKIREAL, який у темну пору доби освiтлюється. Там дiє 7 пiдйомникiв i канатна дорога. До речi, квиток на «канатку» приймається в усiх районах гiрськолижного центру. Вартiсть — 2–10 доларiв за день, а прокат спорядження — 4–6 доларiв.
Багато туристiв привозять iз собою взуття для катання, а лижi беруть напрокат на мiсцi. Останнiм часом популярностi набули карви — розширенi спереду i ззаду, вони ж — параболiчнi лижi, вони ж — приталенi, вони ж — лижi нової геометрiї. Ми спробували, i з’ясувалося, що на них справдi вiдпочиваєш, тодi як на класичних треба працювати...
Влiтку до Шпiндлерового Млина теж прямує багато туристiв, закоханих у гiрськi стежки та лiсовi озера. До їхнiх послуг — поля для мiнi-гольфу, катання на човнах, параглайдинг...
Наприкiнцi знайомства iз цим природним курортом нам представили охоронця тутешнiх гiр — Дiда Крконоше. Його фiгурки можна купити в сувенiрних кiосках. Вiн, за легендою, охороняє домiвку, приносячи злагоду, затишок i багатство. Ми всi купили по Дiдусику. Тепер чекаємо.
Неподалiк вiд Шпiндлерового Млина є й iншi вiдомi в Чехiї гiрськолижнi курорти — Пец-под-Снєжкоу та Рокитнiце-над-Їзероу. Нам туди не пощастило потрапити, але й побаченого вистачило, аби переконатися: Чехiя — непочатий край для освоєння нашими туристами-гiрськолижниками, прихильниками сiмейного активного вiдпочинку... i культурно-пiзнавальних подорожей.
Шкода було їхати iз затишного гiрського куточка, проте Дiдок пiдбадьорливо стукотiв у наших торбах i спонукав помандрувати в долини, щоб вiдпочити вiд снiгу й почерпнути iнтелектуальних i духовних скарбiв. Мiж iншим, так i роблять туристи в цих мiсцях — чергують катання i пiзнання.
Нам пощастило вiдвiдати мiсто Кутна-Гора, колись друге за значенням у Чеському королiвствi. Саме тут на монетному дворi чеканилися «празькi грошi». «Кутна» — по-чеському означає «ряса», а сама назва пiшла вiд iсторiї монаха Антонiя з обителi цистерцiанцiв. Святий отець, прокинувшись на винограднику (чи то праця його виснажила, чи вино), побачив три срiбнi лозини й лишив бiля них свою рясу, аби потiм знайти мiсце. Рослин iз коштовних металiв ми в мiстi не побачили, зате усiх вразив величний собор святої Варвари (1388) — покровительки шахтарiв, якi добували срiбло для «празьких грошей». Колись саме тут була найглибша шахта у свiтi. Собор вивищується у центрi мiста й нiби справдi охороняє, але вже не шахтарiв, а всю Кутну-Гору.
Та у Сєдлiце на нас чекали значно гострiшi вiдчуття. Там ми вiдвiдали капличку на цвинтарi. Iнтер’єр її, включаючи вiвтар i люстри, виготовлений iз 40 тисяч людських черепiв i кiсток! Дивнi були предки нинiшнiх чехiв... Утiм, ставлення до смертi на Заходi взагалi трохи вiдрiзняється вiд нашого. Мене ще здивувала кiлькiсть вiдвiдувачiв — велика...
Можна замовити й вiзит до мiстечка Локет. Яка ж Чехiя без замкiв? Локетський «град» збудований у кiнцi ХII столiття як мисливська резиденцiя королiв Люксембурзької династiї. Вiн височить на скелястому березi рiчки i виглядає воiстину казково, а особливо, коли трохи притрушений снiжком. Замок, зведений у романському стилi, у XVI сторiччi перебудували у дусi Ренесансу. З початку XIX столiття й аж до 1949 року тут була в’язниця. Нинi стара частина Локета гармонiйно поєднує старi будiвлi, кожна з яких неповторна i вишукана. Якби вистачило плiвки, я б сфотографувала їх усi. Розглядаючи, уявляла, як цими вузькими вуличками походжали дами й поспiшали кухарки з базару, аби приготувати королiвськi обiди з мiсцевої дичини. I це не просто фантазiя. Наприклад, iз мiстом пов’язана доля славетного Карла IV, якого дитиною тримали в замку пiд вартою. Але пiзнiше, ставши римським iмператором, вiн подарував мiсту особливi привiлеї.
А наш привiлей мандрувати Чехiєю, на жаль, себе вичерпав. Зате маємо iнший — знайомство з компанiєю «Ясон Тревел», iз якою можна ще не раз вiдкрити для себе цю країну. |
