 |
Ми прибули в Мурундаву пiсля другої дня i зрозумiли, що коли спробуємо шукати готель i прилаштовувати десь багаж, то просто не встигнемо помилуватися заходом сонця в баобабовому гаю. Довелося прямо з аеропорту податися за мiсто. Алея i лiс баобабiв знаходяться за двадцять кiлометрiв на пiвнiч.
Про Мурундаву написано небагато, адже цi мiсця потрiбно бачити. Зблизька вони просто приголомшують. Тут одночасно хочеться спiвати, танцювати, галасувати... I фотографувати, фотографувати безперестанку, обертаючись навколо себе. Правда, знiмки не здатнi повнiстю передати масштабностi баобабiв. Дерева ростуть рiдко, i це ще дужче пiдкреслює їхнi розмiри. У такому оточеннi почуваєшся мурахою. Здається, з-за дерева ось-ось визирне велетень, що мусив би жити серед подiбних гiгантських рослин. При заходi сонця товстеннi червонуватi стовбури й смарагдова зелень лук виглядають особливо ефектно. Така природа, здається, повинна зцiлювати серцевi розлади i поборювати депресiї, а можливо, навiть вилiковувати фiзичнi недуги. Вiдчувається, що скупчення баобабiв несе могутнiй енергетичний заряд.
Мiсцевi дiтки звикли до туристiв, бiгають слiдом, але, певно, не розумiють наших захоплених поглядiв. Баобаби для них — звична рiч. Прибутку вони не приносять, хiба що приваблюють туристiв, i дiтям є в кого випросити цукерок. Якби за вiдвiдування гаю брали хоча б невелику плату на користь мiсцевих селян, може, рiдше доводилося б спостерiгати палаючий лiс i повалених тисячолiтнiх гiгантiв.
Но, если туп, как дерево,
— родишься баобабом
И будешь баобабом тыщу лет,
пока помрешь...
Дерева не лише мають колосальнi розмiри, а й винятково живучi, бо стовбур, який упав, пускає новi коренi й далi росте лежачи. Спалена чи здерта їхня кора здатна вiдновитися, причому дуже швидко, i свiжа деревина не займається. Навiть баобаб iз видовбаною серцевиною, який використовують для житла, може цвiсти i родити.
Такi велетнi — визнанi довгожителi. Ще й дотепер вченi сперечаються, скiльки здатне проiснувати це дерево. Пiдрахувати складно, адже на дуже пухкiй деревинi баобаба не помiтнi рiчнi кiльця, до того ж стовбур часто буває порожнистим. Стандартний метод визначення вiку (за кiльцями) тут не працює. А ось радiовуглецевий аналiз свiдчить, що дорослi баобаби бувають старшi 5500 рокiв. Уперше припустив можливiсть такого вiку цих дерев французький ботанiк Адансон, на честь якого рiд баобабiв i називається адансонiєю.
Iндiйська мiфологiя приписує цим колосам властивiсть давати людинi те, що вона попросить. I в цьому є частка iстини. Чого насамперед може побажати селянин посушливого мадагаскарського пiвдня? Прiсної води! Цим скарбом баобаби володiють завжди. Їхня пориста деревина, мов губка, всмоктує життєдайну вологу в сезон дощiв. У цей перiод i без того товсте дерево ще дужче «поправляється». Його стовбур — величезне водяне сховище. Виглядає так, нiби вiн зберiгає воду не тiльки для себе одного, а дбає i про мiсцеву люднiсть. Запас води може досягати 120 тисяч лiтрiв, а це явний надлишок для самого дерева.
Куди ж помiщається такий об’єм? Окружнiсть баобаба сягає 10 метрiв, висота — 25. Товста кора захищає вологу вiд випаровування. Дерево таке м’яке, що вiд удару кулаком може залишитися виямка, а куля здатна пронизати всю товщу наскрiзь.
Пористе, з дуплами i трiщинами дерево не справляє враження довгожителя. Вiчне прийнято асоцiювати з кам’яною твердiстю. Але камiнь одвiку мертвий, а баобаб здається теплим i душевним.
Дерево не тiльки дарує людям воду. Воно напрочуд практичне. Кожен чоловiк пiвденного узбережжя Мадагаскару має видовбане з нього каное. Плоди баобабiв їдять сирими, а також сушать i отримують порошок, схожий на розчинний чай. Обсмаженi кiсточки служать замiнником кави, з них також чавлять олiю. Молоде листя їдять як салат, зi стиглого ж готують прянощi та лiки вiд малярiї. Порошок iз кори — засiб вiд безлiчi хвороб, щось схоже на антибiотик широкого спектру дiї. З волокон кори плетуть сiтi, мотузки i циновки, навiть виготовляють тканини.
Улiтку баобаби скидають листя й зацвiтають лише на один день. Запилюють дерево кажани. Як вони встигають виконати свою роботу за лiченi години? До ранку квiтка вiдпадає, а згодом на її мiсцi з’являються плоди. I так тисячi рокiв.
Недаремно африканська мiфологiя представляє баобаб охоронцем землi й джерелом життя, надiляє його магiчною силою. Буде шкода, якщо чарiвне дерево зникне з лиця землi... |
