 |
Розвiдка прояснила, що Мадагаскар — дрейфуючий уламок материка Гондвана, повний унiкальних тварин i рослин. Iз часiв розколу вiн розвивається за своїми правилами, на островi вижило i процвiтає те, що вже мiльйони рокiв зникло в iнших куточках Землi. Поїздка до нього нагадує подорож у неймовiрно далеке минуле, коли еволюцiя ще не явила нi людей, нi навiть мавп. Найдосконалiшими iстотами були лемури — по сутi, теж нашi предки. У лiсах Мадагаскару вони панують донинi, нiби еволюцiйний процес зупинився тут на мiльйони рокiв.
Острiв цiлком можна вважати «загубленим свiтом». Люди оселилися на ньому лише близько 2 тисяч рокiв тому. Вважається, що першими прибули полiнезiйцi та малайцi й лише значно пiзнiше — африканцi. Нинi на Мадагаскарi повно переселенцiв з Iндiї, Францiї та арабських країн.
Великих хижакiв i отруйних змiй на островi немає (схоже на фантастику!). А що ж є? Джунглi з орхiдеями, метеликами i хамелеонами, безлiч безлюдних пiщаних пляжiв, баобабовi гаї та, звичайно, величезне розмаїття премилих лемурiв. Бiльшого i побажати важко...
Летимо величезним лайнером вiдомих європейських авiалiнiй. Перед кожним пасажиром — дисплей, на якому можна подивитися вiдео, новини, мультики, пограти в iгри чи поспостерiгати за маршрутом. Наш син, здається, утомився менше за всiх, вiн iз задоволенням дивиться «Тома i Джерi», а до того ж його почастували спецiальним дитячим меню, подарували пазли, блокнот з олiвцями... Та цi приємнi дрiбницi не могли компенсувати вкрай невдалого розкладу. Мало того, що вилiтали рано вранцi, такще й прибуваємо в незнайому країну серед ночi.
Повiдомляють про близьку посадку, але в iлюмiнаторах, як i ранiше, чорно. Вдалося розглянути лише кiлька вогникiв. Неймовiрно — це ж столиця! Пiзнiше ми довiдалися, що з електрикою на островi туго. Добре, хоч посадкова смуга свiтиться...
Таксистами переповнений зал очiкування. Ми вiдкинули першi пропозицiї, вирiшивши, що за межами аеропорту скромнiшi цiни. Там послуги пропонували якiсь босi бомжуватi суб’єкти, загорненi в ковдри. Довелося повернутися до аеропортових, якi, принаймнi, пред’являють свої документи.
У машинi ламаною французькою ми вказали кiлька назв, що рекомендуються в путiвнику. Висадили нас бiля до якогось смiтника. На iржавих дверях сарайчика крейдою написано: «Готель». Ручка для вiдкривання вiдсутня. Переляк був неабиякий. Але водiй почав стукати i незабаром заспаний хазяїн «пристойного готелю» повiдомив, що, на жаль, у нього все зайнято. Потiм ми зрозумiли, що всi недорогi помешкання мають подiбний вигляд i запах, i були майже щасливi, коли нарештi знайшли дорожчий, зате чистий двомiсний номер. Дитинi постелили на пiдлозi матрац. Господар, привiтний француз, не полiнувався приготувати кiмнату й вечерю. Тут ми, нарештi, розслабилися, усвiдомивши: те, про що мрiяли, уже настало!
Близько п’ятої ранку голосно закурликали голуби, до них приєдналися пiвнi, за пiвгодини почали шумiти постояльцi...
На свiтанку детальнiше розглянули столицю держави — Антананарiву, «мiсто тисячi воїнiв». Брукованi кам’янi вулички, одно- та двоповерховi будiвлi на пагорбах. Численнi, схожi на азiйськi, вуличнi ринки. Статуетки, футболки, вишитi скатертини, ванiль, сушена риба. Торгують фруктами, смажать самбоси та нiмi, розливають суп. Багато квiтiв: орхiдей, гладiолусiв, гортензiй... Та особливе враження справляють джакаранди — дерева, позбавленi листя, але всуцiль укритi фiолетовим цвiтом. Цi рослини додають центру якогось нереального, казкового вигляду.
Вершину одного пагорба прикрашають руїни королiвського комплексу. Люди радо усмiхаються в нашi об’єктиви. Заважають гуляти дiтлахи, що жебракують. Рух нагадує чорно-бiле кiно 50-х. I звiдки така безлiч французького раритету?
Зупиняємо стареньке таксi «Рено» i вперед — у передмiстя, до парку лемурiв. Водiй тиснув на педалi босими ногами, за бензобак правила канiстра просто в салонi...
Парк лемурiв цiкавий тим, що всi тварини утримуються не в клiтках, а на роздоллi. Втекти звiдси нiкуди, територiя оточена рiчкою (лемури не плавають) з одного боку i голим степом — з iншого.
Дуже приємно погуляти в супроводi терплячого гiда i поспостерiгати за лемурами з вiдстанi двох-трьох метрiв. Звiрята доглянутi, доглядачi їх люблять. Та й важко не любити. Ми були по-справжньому зворушенi, коли до наших нiг iз дерева спустився котячий лемурчик, кинув несмiливий погляд, а потiм сказав нiжне котяче «няв».
Крiм лемурiв, у парку є хамелеони, iгуаноподiбнi ящiрки. Тут розводять черепах i птахiв. Зiбрали непогану колекцiю рослин сухого лiсу.
При входi — кафешка i сувенiрна крамниця. Для першого знайомства — непогана мiсцинка. Щоправда, не бiльше нiж на двi години...
Втiм, i сама столиця з околицями — не те, для чого прямують до далекого Мадагаскару. |
