Іван Леньо, акордеонист серед «Гайдамак»
Не можна пiдвести пiд один знаменник країни, в яких ми побували. Кожна цiкава по-своєму.
В Iталiї, здається, зiбрана чверть усього свiтового архiтектурного здобутку. Дуже подобаються маленькi мiстечка цiєї країни, в них панує оригiнальна i неповторна атмосфера, вони зберiгають дух великих людей, котрi там жили i творили.
Незабутнiм стало Лазурове узбережжя Францiї: Канни, Нiцца, Монте-Карло... В Каннах маємо друга Ромарiо — Романа з українського мiста Чорткова, який працює татуювальником. А взагалi всi пiвденнi країни цiннi своїми винами (Смiється).
Нiмеччина цiкава з погляду органiзованостi соцiуму. Якщо говорити про країну зарубiжжя, де б хотiлося жити, то для мене це саме вона. Хоча контроль там iнодi доходить до маразмiв.
Польща нам близька, бо гастролюємо там чи не найчастiше. Поляки розумiють, що в об’єднанiй Європi несолодко, вони зберiгають традицiйну шляхетнiсть, культурну спадщину, залишаються вiдкритим i щирим народом, подiбним до нас. Вони нiби нашi брати, якi народилися на 10–15 рокiв ранiше.
Румунiя та загалом Балкани чудово зберегли свiй фольк, насамперед iнструментальний. Їхня музика — яскрава, виразна, хоча й дуже складна за формою i змiстом. Нещодавно мали поїздку в Естонiю.
Балтiйцям i скандинавам пощастило — мають дуже малонаселенi країни, у яких людинi людину видно. Естонцi молодцi — добре знають своє корiння! Мало не щотижня проводять фестивалi. Правда, українець там би заснув, але така вже суб’єктивна це рiч — мистецтво...
На гастролях трапляються й не дуже приємнi ситуацiї. Наприклад, нам чомусь завжди трапиться п’яний прикордонник. А недавно в Українi наш автобус пiдiбрав двох дiвчат; виявилось — проститутки. Питаємо: «Яку музику слухаєте?» Кажуть, Успенську, Шуфутинського... «А «Океан Ельзи» знаєте? «В. В.»?» — «Та наче не чули». — «А «Гайдамак»?» — «Та нiби знаємо». I тут вони спроквола згадують, що були рiк тому на Майданi... |
