 |
Хоч би скільки разів ми приїздили до Чехії, наприкінці мандрівки душу огортало незмінне бажання .зупинити мить. І вона справді спинялася, наче очікуючи на наше наступне побачення із цією дивовижною країною. Спинялася тоді, коли гори й долини оповивав зелений розмай, і тоді, коли над «златою» Прагою кружляли срібні сніжинки. Ми думали над цим феноменом не раз і нарешті дійшли висновку, що в усьому винна сама Чехія, ЇЇ гармонія і співзвучність із людською душею, втомленою шаленою коловертю життя. Простіше кажучи, тут щоразу народжується відчуття тихого щастя і зустрічі з чимось високомистецьким і таким справжнім...
Портрет із натури
Прага, на відміну від більшості столиць світу, зберегла початкове забарвлення. Чимось вона нагадує казковий химерний замок, розфарбований сміливою дитячою рукою. Заретушуй хоч одну «цеглинку» — і вся споруда набуде іншого вигляду. Відтак не варто її мацати ні за які деталі, ліпше обмежитися спогляданням. Тим паче, що милуватися Прагою доречніше взимку, коли вона оголюється, як безсоромна натурниця. Місту теж не випадає стидатися, але з іншої причини... Романтики всіх часів і народів не шкодували для Праги епітетів. Окрім золотої, вона неодмінно містична й стобаштова. Містики чеській столиці справді не позичати. Такі відомі пражани, як доктор Фауст, Голем і привид безголового полковника, можуть розбурхати будь-яку приземлену уяву. Тінь Франца Кафки, що нависає над старим єврейським кварталом і Золотою вуличкою Празького Граду (де колись марно працювала ціла плеяда алхіміків), теж додає місту певного шарму.
Стосовно ста башт — це не перебільшення. З пагорба Петршин, від Страгівського монастиря добре видно, як зеленкувата патина безлічі шпилів та куполів оздоблює по-зимовому полотняне небо. Оздоблює не згір-ше за Альфонса Муху — найславетнішого чеського художника-модерніста початку XX століття. Це з його легкої руки, а точніше, пензля, з традиційних театральних тумб донині заграють із перехожими модні панянки з осиними таліями та порочними мигдалеподібними очима, а вітражі готичного собору виграють усіма барвами веселки, геть забувши про важке квазимодне дитинство.
Не менш важлива домінанта зимової Праги — жовтогаряча черепиця. Втім, революційність кольору аж ніяк не впливає на задумливу атмосферу міста, а, либонь, потроху стікає у Влтаву й далі у Ельбу, допоки не дістається Північного моря. Чи ж не тому в сотень лебедів на набережній, що раз по раз занурюють шиї у холодну воду, такі жовтогарячі дзьоби?
Ну а білий сніг... Білий сніг замітає всі сліди, аби ніхто не довідався, що ми пробрались у монастирський підвал із романтичною назвою «У Томаша», вмостились у кутку біля тріскотливого каміна і дегустуємо чорне та густе, як смола, свіжозварене пиво. Рецепт кількасот років тому придумала весела братія цієї обителі святого Хоми (звідси й назва закладу), і відтоді не замулюється це життєдайне джерело. А куштувати Томашеве пиво належить виключно сі свинячим коліном, запеченим із якимись неймовірно духмяними травами. Непомітно лине час, і з-під сірої речовини несподівано виринає алкохоку незрівнянного Юрка Позаяка:
«Здається, лиш учора
З тобой ми сіли пити...
А вже надворі осінь».
Та наразі надворі бадьора морозяна ніч, від якої з голови без жодної участі доктора Фрейда швидко вивітрюються і Позаяк, і примарні юрмища свиней на милицях...
Маленький силогізм
- Цікавий збіг обставин: протягом усієї своєї історії Чехія завжди приблизно на століття випереджала Україну. Порівняймо деякі цифри. 863 рік - прийняття чехами християнства і розквіт Велико-моравського королівства у IX столітті (у нас це, відповідно, 988 ріп та Х-ХІ століття); 1620 рік - поразка чехів у битві біля Білої гори й втрата решток незалежності аж до 1918 року (в нас схожі дати -1709 рік, коли відбулася Полтавська битва, та рік 1991-й). І так майже в усьому!
- Висновок - не варто чекати століття, доки доглянутість нашої столиці та рівень гірськолижних курортів досягне чеської висоти, їхати і відпочивати у прекрасній Чехії треба вже сьогодні!
На пленері
Уперше потрапивши в зимові чеські гори, ми були вражені. Причому навіть не відразу збагнули, чим. Усе відкрилося згодом, коли знадобилося викинути пляшку з-під «Бехеров-ки». Отже, найістотніша різниця полягає не в тому, що є, а в тому, чого нема. Маємо на увазі насамперед відсутність усілякого сміття.
Справді, чистота місцевої природи вражає. Очевидно, це не вроджена її риса, а набута — внаслідок послідовного очищення людських душ. Народ вихований правильно. Ще у XIV столітті один із богемських королів видав особливий указ про охорону лісів. Трохи пізніше тут почали опікуватися бурими ведмедями. Анині 12 відсотків території країни займають природні парки та заповідники. І як приємно, що дерева тут не пораховані та не пронумеровані, як, скажімо, в Німеччині, а зростають цілком вільно!
І Крконоше із Судетами, і Рудні гори із Шумавським лісом являють собою справжню країну Оз, де в біленьких будиночках із червоними дахами живуть незлостиві казкові герої. Ми й самі удали із себе мигунів і почали кліпати на світ зовсім іншими очима. Відтак звичайнісінька колиба перетворилася на Смарагдове місто, лижні інструктори — на дуболомів Урфіна Джуса, а підйомник — на повітряну кулю Гудвіна, великого та жахливого... А краєвиди, що відкрилися з вершин, стали просто фантастичними.
Сріблясті грані нерукотворних пірамЦ обгорнулися волохатими густо смараг довими міжгір'ями. У сніговій імлі, начє ялинкові прикраси, замерехтіли мальовничі містечка. Заблищали синіми іскрами застиглі високогірні озера...
До речі, про озера: місцеві перекази безапеляційно стверджують: усі чеські чорти давно загнані у їхні бездонн глибини... І без цієї вражої сили на обрії засяяв чистісінький рай. Чеський Рай Так ще у XIX столітті художники нарекли околиці міста Люберець — чарівну курортну місцину на півночі країни. Назва не випадкова. Надто багато красо: розкидав Творець у цьому краї. Усі вони сполучені так званою Золотою стежиною, чиїй «позолоті» не шкодить жодна негода. А над усім панує гора Єштед — справжній монумент, прикрашений гулястою вежею — дивом інженерної думки часів гонитви за згаданим обрієм, який чомусь називався комунізмом. Відтак споруда поєднує собою гігантську антену, яка обслуговує всю Чехію, та два гірськолижні готелі. А в тутешньому ресторані з круглими космічними ілюмінаторами, що нависає над блакитними безоднями, виникають яскраві асоціації із незабутнім польотом «Юри з Байконура»...
Утім, не всі люблять літати. Дехто воліє з'їжджати донизу без відриву від надійної матінки землі. їм і палки в руки, і лижі на ноги. Адже назагал чеські гори — мрія лижників будь-якого рівня підготовки. На кожному мало-мальському узвишші можна уздріти силу-силенну трас, ка-наток, готелів, спортзалів та іншого зимово-спортивного добра. І засвистить у вухах веселий вітер...
Тільки треба добре роздивлятися довкола. Бо буквально повсюди з-під велетенських гранітних брил та снігових заметів пробиваються дзюркотливі струмочки, у яких звикла полоскати свої пензлі прекрасна мисткиня Чехія... І в які справді можна втрапити не раз, посоромивши того Геракліта... |
