 |
Але скарбнички й не бувають великими. А Грузія — саме скарбничка, куди Творець умістив, скільки зміг, і ще трошки. Гори, море, цілющі джерела, родючі долини... Грузини оповідають, що це він для себе так старався — свою земну резиденцію розбудовував. Але як побачив, що грузини лишилися без землі (зайняті були, коли Бог іншим народам землю роздавав, — вино пили, гостей частували), то віддав їм останнє. Дуже вже сподобалися йому ці веселі щедрі люди. Але заздрісників на такий ласий шматок знайшлося стільки, що відтоді грузини змушені тільки однією рукою чашу з вином тримати, а другою — меч.
Саме так, із вином та мечем, дуже подібний за стилістикою до металевої Матері Батьківщини над Дніпром, зустрічає приїжджих у Тбілісі монумент Матері Грузії над Курою. Проте Грузія — чоловіча країна. Хоч і християнський, але все-таки Схід, її символом мав би бути святий патрон країни, на честь якого країну й назвали «Джорджією». Це Георгій — верхи на коні. Грузини, здається, самі розуміють це і тому щедро ставлять кінні пам'ятники своїм великим царям, насамперед Давидові IV Будівничому. Часи його правління — у XII столітті — то «золота доба» Грузії. Тоді країна сягала від Чорного моря до Каспійського і мешкало в ній 10 мільйонів людей (нині — лише 5).
Тбілісі — торгове місто, один із пунктів Великого шовкового шляху, мусило розбудовуватися стрічкою між річкою Курою і гірським хребтом. Саме так, рухаючись уздовж набережної з короткими зигзагами углиб старовинних вузеньких, обвішаних балконами вуличок, і варто оглядати Старе місто. Фортеця Нарикаланагорі, мури якої закладалися у перших століттях нашої ери, слугує орієнтиром пройденого шляху. За легендою, заснував місто цар Вахтанг Гургасалі (Вовча Голова), який тут знайшов під час полювання теплі сірчані джерела. Вдячні краяни так і назвали нове місто — Тбілісі, тобто Теплоград. А цареві поставили пам'ятник — ясна річ, кінний, обличчям у бік комплексу старовинних сірчаних лазень на протилежному боці річки. Здалеку не розумієш, чому це жовто-теракотові цегляні куполи збудовані практично в рівень із землею. Але поблизу характерний різкий сірчаний запах безпомилково ідентифікує — вони. Поруч на стіні — цитата з Пушкіна: «Отроду не встре-чал я... ничего роскошнее тифлисских бань».
Стародавній торговий статус Тбілісі проявляється у повному наборі тут храмів усіх богів і релігій: мечеть, вірменські церкви, синагога, православні храми, католицький собор, кірха, — всім вистачає місця. Хоча вірменських церков після грузинських найбільше, а за спиною у царя Гургасалі — вірменський квартал Авлабар. Грузини вірмен не люблять. Дуже. Це неприємно дивує, адже свої, християни. Другу сходинку в піраміді національної неприязні посідають росіяни (що логічно з огляду на історичні апетити Росії щодо Кавказу), а вже потім, із великим відривом, — азербайджанці (все ж магометани). Тому, опинившись у Тбілісі, варто самим пошукати музей видатного вірменсько-українського кінорежисера і художника Сергія Параджанова — грузини можуть «забути» його показати.
Натомість українців грузини люблять. Знову ж таки — дуже. Тому нам варто наголошувати на своїй національності відразу при знайомстві. Позитивний ефект — пропорційний грузинському темпераментові. Відразу почуваєшся громадянином великої держави. Затиснута між релігійно ворожим Сходом і вперто амбітною своєю «великодержавністю» Росією, Грузія з великими сподіваннями дивиться на Україну — потенційного інвестора, партнера, друга.
Сьогодні грузинам важко, важче за нас, адже у них була війна. І тепер ще жевріє: за горами — Чечня, під боком — ворожі (чи свої?) Дагестан, Осетія, Абхазія, майданчики постійних російських інспірацій... Слідів війни багато, але грузини дуже стараються пошвидше їх ліквідувати. Вони розуміють, як важко їхньому новому урядові будувати на цих руїнах в умовах потужного російського пресингу. Відчуваєш національне розуміння патріотизму як обов'язку перед країною, де народився. Зовсім за середньовічним лицарським девізом «Роби, що мусиш, і будь що буде». Цього нам варто повчитися в маленької відважної Грузії. Що відважна, видно неозброєним оком: на кожній горі — як не фортеця, то хоча б вежа. Мешканці ж гірських районів і взагалі воліли мати персональну оборонну вежу біля ґанку. Тому їхні селища виглядають дуже екзотично: кількість будинків пропорційна числу веж. Ще Грузія — дуже релігійна. Тому на всіх горах, вільних від фортифікацій, гніздяться монастирі й церкви. Найдавніший грузинський храм, національна святиня Грузії—Джва-рі — вмонтований у вершечок гори над місцем злиття двох найбільших річок країни. За Лєрмонтовим:«... Там, где сливая-ся шумят, обнявшись, будто две сестрьі, струи Арагви и Курьі...» Видовище магічне. «Джварі» грузинською — «хрест». Саме за взірцем цього храму, зведеного на перетині V і VI століть, грузини будують і дотепер. Джварі — на горі, а внизу — Мцхета (антична столиця Грузії з величним ансамблем). Кожен сантиметр простору тут так насичений історією, що без пояснень розумієш — це духовний центр держави.
Мандрівки святинями Грузії— серед найпопулярніших видів туризму в країні. Кожна з її церков, кожен монастир ведуть до самих витоків християнства. Одним із медитативних пунктів такого маршруту є лавра Давида Гареджі практично на самому кордоні з Азербайджаном. Грузини вважали, що три мандрівки сюди дорівнюють одній до Єрусалима. Сила цього святого місця — в камені. Ні, не в тому, з якого складені будинки та вежі, й не в тому, в товщі якого видовбані печери монахів, а в малесенькому, в долоню поміститься, святому камінчику, що його Святий Давид у біблійні часи приніс із Єрусалима. Є в лаврі й святе джерело — «Сльози Давида». За легендою, волога, котра з'явилася раптом зі скелі, була гіркою і люди не могли її пити. Тоді Давид помолився зі сльозами на очах і вона зробилася солодкою. Сьогодні в лаврі лише 4 монахи і 5 послушників — радянські й пострадянські часи були не найкращими для святого місця. Але запилюженою дорогою через пустелю вервечкою до лаври постійно тягнуться люди...
Загублена на краєчку пустелі лавра належить до Кахетії. Тієї самої— колиски виноградної лози, вмістилища мальовничої та щедрої на виноград, цитрини й персики долини Алазані. Лозу грузинам теж дав Бог руками святої Ніно, яка у IV столітті принесла зв'язаний із неї хрест, тобто вино — життєдайну поживу для тіла і віру — життєдайну поживу для душі. Зображення цього хреста з опущеними донизу бічними раменами дуже популярне в Грузії.
Те, що Кахетія — центр грузинського виноробства, розумієш навіть з читання назв при трасі: Муказані, Іліані, Сапераві, Цинандалі... В Цинандалі — маєток князів Чавчавадзе: буди-нок-музей князя, романтичний парк і перший грузинський винзавод, заснований ним 1835 року. Найстарші пляшки на його полицях датовані 1814-м. Загалом тут 16 500 пляшок старовинного вина. На жаль, на смак воно тепер скоріше ближче до оцту, адже йому не змінювали корків. Але саме стародавні нерухані корки гарантують історичну вартість вина, яка сьогодні на міжнародних аукціонах сягає від 3 до 5 тисяч доларів за пляшку. Нещодавно Тайвань пропонував за колекцію 1 мільйон доларів, але це вино — національна реліквія країни, воно не продається. Повага до винного зібрання проявилася навіть під час недавньої громадянської війни: бандити не взяли ані пляшки. Місцеві винороби планують використати колекцію для «розкрут-ки» сучасних марок на міжнародному ринку вин, влаштовуючи міні-аукціони. А грузинські тур-оператори розробляють винні маршрути, в програму яких входить збір винограду, участь у його переробці (пам'ятаєте Челентано, що так сексуально чавив виноград ногами?) і, ясна річ, свято молодого вина.
В долині Алазані, мов гриби після дощу, з'являються винні заводики з переважно італійськими капіталами. Напої з них надзвичайні! Навіть якщо віддаєте перевагу горілці та пиву, на третій день перебування в Грузії, де вино подають дзбанками на сніданок, обід і вечерю, почнете розрізняти його смак, на п'ятий станете неабияким поціновувачем, а вдома, добираючи пляшку в супермаркеті, почуватиметесь уже крутим знавцем нюансів.
Друга прибуткова ділянка грузинського національного бізнесу — вода. Ясна річ, мінеральна. Ясна річ, «Боржомі». Держава вирішила, що бренд має бути зосереджений в одних руках, отож права на виробництво і дистрибуцію — в компанії «Georgian Glass & Mineral Water», яка веде дуже розумну виробничу політику. Сьогодні завод «Боржомі» є конкурентом відомого світового бренду «Перьє», розливаючи максимум природної добової норми джерел і не педалюючи цей процес. 60 відсотків «Боржомі» споживає Росія, 25 — Україна.
А ось славнозвісному колись грузинському чаєві не пощастило. Його сьогодні важко знайти навіть у Грузи. Більшість чайних плантацій дичавіють, а грузини купують «Ліптон». Це результат вдалої агресії іноземного виробника, який потрафив ще за часів правління Шевард-надзе скупити чайну промисловість країни і знищити її задля власних інтересів.
Велика перспектива Грузи — гори. Тутешні лижні курорти часто відвідують європейці, яким набридли власні кишенькові Альпи, і японці, котрим тут комфортніше, ніжу Гімалаях. Додайте до чудових природних умов космічно-красиві високогірні озера, до яких можна мандрувати на конях або гелікоптером, рафтинг мальовничими гірськими річками й інші види тур-екстриму, лікувальні властивості місцевостей і зрозумієте, чому до Грузії варто приїхати бодай раз ужитті. Охочих уже сьогодні чимало. У Грузії є сучасні, обладнані за останнім словом готельного сервісу 4- і 5-зіркові зимові курорти, такі як «Марко Поло» в Гудаурі (2 000 м над рівнем моря) чи «Тріалеті-палас» у Бакуріані. Але попит наразі перевищує пропозицію. А відповідно, інвестують у гірськолижну інфраструктуру щедро. Вже цьогоріч мають завершити першу чергу нового потужного комплексу «Бакуріані-Дід Велі».
Сумне відкриття сучасної Грузії: інфраструктура багатьох прославлених курортів знищена. По колишніх санаторіях, будинках відпочинку, турбазах (загалом 300 тисяч місць) подекуди живуть біженці, насамперед із Абхазії. Узбережжя поблизу Батумі (Аджарія), нетакдавно позбавлене диктатури Абашидзе, подекуди нагадує Крим 1945 року: обдерті будинки без вікон і дверей, підлатані шматками фанери чи бляхи... У Боржомі працює поки що лише один санаторій для членів уряду та депутатів «Боржомі Лекані». В інших — біженці. Кілька років тому навіть у Тбілісі неможливо було замовити номер: біженці... Посеред столиці — дві вежі колишніх інтуристівських готелів «Іверія» та «Аджарія», де розпочався капремонт: держава знайшла гроші на житло для біженців, і ті нарешті відселилися. Але святе місце порожнім не буває. Тому готельний бізнес, насамперед розвиток невеликих приватних помешкань для гостей країни — це ще одна царина, в якій бурхливо вирує економічне життя.
Загалом туристичні прогнози щодо Грузії — дуже оптимістичні. Культурний, екологічний, екстремальний, молодіжний, пригодницький, християнський, лікувальний (дуже широкого спектру), морський, круїзний туризм — усе це забезпечено унікальними природними й історичними принадами країни і помножене на генетичну грузинську гостинність. Це добре розуміє уряд, який активно напрацьовує сприятливу правову базу для вітчизняного й іноземного інвестора. Це добре розуміє молодь: сьогодні набір на факультети туризму перевищує потоки в юридичні та медичні вузи. Це добре розуміють приватні підприємці, чиї пропозиції у відпочинковому сервісі ростуть, як на свіжих дріжджах.
Анекдотичний, але реальний випадок, гідний камери Парад-жанова, Іоселіані чи Кустуріци: в селищі Конгкаті вже другий рік усі мешканці, спровоковані якимось пройдисвітом, риють гору в пошуках золотого палацу міфічного царя Аєта — власника «того самого» Золотого руна. Решта населення країни дивується, навіщо стільки безглуздої праці, якщо золото у грузинів і так просто під ногами? Все навколо: гори, море, клімат, вода, вино, як і веселе доброзичливе грузинське серце, — дорожче за найбільші коштовності. Додайте трішки інфраструктури, і золотий ключик успіху у вас в кишені.
Самі плюси
- На території Грузії знаходиться 12 000 культурно-історичних пам'яток, з них 5 000 - архітектурні. Це стільки ж, як в Україні, але зважте на різницю в площі...
- 4 пам'ятки внесені до списку ЮНЕСКО: стародавня столиця Грузії - Мцхета, Гелатський монастирський комплекс XI століття, архітектурний комплекс храму Баг-рата в місті Кутаїсі XI століття, архітектурний ансамбль високогірного селища Ушгулі в Сванетії.
- Лікарі твердять, що 7 днів відпочинку в горах узимку дорівнюють місяцю перебування на морі влітку.
- Курортів у Грузи налічується 102. Найвідоміші: Цхалтубо, Боржомі, Абастумані, Батумі - Кобулеті -Урекі, Гагра - Піцунда - Ріца.
- Мінеральні води тут - усіх типів. Загалом діє 2400 джерел. Плюс лікувальні грязі в Ахтала.
- «Жодна з європейських країн не має такої багатої флори і фауни, як Грузія; в жодній з країн Європи не знайдеш на такій малій території такого різноманітного рельєфу», - це думка відомого експерта Всесвітнього фонду захисту природи (WWF) доктора Михайла Зукова.
|
