 |
Моя мрія про таку велику подорож народилася давно — у часи, коли в усіх кінотеатрах крутили індійські фільми, повні полум'яних почуттів, яскравих барв і незвичайної музики. Багато років вона здавалася недосяжною, поки в Інтернеті не з'явилися розповіді мандрівників. І ось...
Життя вирує
Моє відкриття Індії починається з маленького дворика в аеропорту Делі. Тепле повітря з густим ароматом тропічних квітів, змішуючись із гострим запахом прянощів, відразу створює відчуття казки.
Я мчу на сидінні поснулим містом, злякавши зграю мавп посеред дороги. На автостоянці сумирно сопуть священі корови. Через годину-другу все живе і Делі прокидається, і я розумію зміст вислову "життя вирує". У величезних казанах на вулицях смажать їжу, торговці закликають покупців, таксисти, рикші, велосипедисти і водії ще безліч видів транспорту демонструють чудеса майстерності, красномовно спілкуючись за допомогою клаксонів. Забачивши іноземців, радісно підбігає зграйка дітей: "Привіт, мадам, як вас звати?". Неквапом прямують по вулицях корови і слони. У парках виспівують дивовижні птахи...
Добряче приголомшена новими враженнями, починаю шукати перепочинку в численних ресторанчиках міста. Тут чекає ще одне відкриття — те, що я раніше вважала гострою їжею, здається просто дитячим пюре. М'ясні й вегетаріанські страви індійці щедро приправляють червоним перцем. Треба визнати, дуже смачно, але без сліз їсти це неможливо.
На ніч зупиняюся на улюбленій вулиці «бегпекерів» (вільних мандрівників) — Мейн-Базар. Вона складається виключно з готелів, ресторанчиків і магазинів. Отут мандрівники знаходять собі нових друзів, з якими й рушають далі відкривати країну Сходу.
Золото сикхів
Перший пункт — священне місто сикхів Амрітсар. Так, це ті самі бородаті воїни в синіх чалмах, котрі були основою англійської колоніальної армії. Всі сикхи приєднують до свого імені слово «сингх» — «лев». Вони не голять борід і не стрижуть волосся, акуратно укладаючи його в чалму. Незмінний атрибут одягу для чоловіків і жінок — кинджал при боці. Одна з легенд оповідає: під час страшного бою воїн-сикх продовжував боротися навіть після того, як йому відрубали голову, і впав замертво, лише коли останній ворог був повергнутий.
Сикхізм з'явився порівняно недавно (у масштабах індійської історії), років 500 тому. Засновник релігії, гуру Нанак, проголосив: немає індусів, немає мусульман — усі ми просто люди, рівні перед Богом. Попри всю зовнішню войовничість, релігія ця вкрай демократична і навіть, можна сказати, добра. Будь-якому відвідувачу, незалежно від його віросповідання, раді в сикхському храмі. Гостя безкоштовно нагодують і запросять лишитися на ніч.
За мармуровою стіною відкривається чарівний краєвид: посеред озера здіймається Золотий храм, на покриття куполів якого пішло понад 100 кілограмів коштовного металу. В ньому зберігається священна книга сикхів «Абі-Грант», яку двічі на день урочисто виносять із храму. З динаміків лунає музика, по вузькому мосту до храму рухається безкінечний потік людей. Не зупиняючись, вони проходять крізь споруду, переживаючи найважливішу в їхньому житті подію, і умиротворені йдуть далі в життя. У священному озері сикхи купаються, змиваючи гріхи цього і минулого життів. А з настанням темряви золоті вогні Золотого храму міняться на водній гладіні, створюючи чарівну атмосферу свята, з яким не хочеться розлучатися...
Земля раджів
Зачарована й теж умиротворена, я мандрую далі — попереду чекає барвистий штат Раджастан. До здобуття 1947 року країною незалежності ця частина Індії була розділена між 22 князівствами й називалася землею «царських синів», раджпутів — так іменували представників касти воїнів. Дотепер їхніх нащадків легко впізнати на вулицях: підкручені вуса, масивні тюрбани, у вухах неодмінні сережки. А від різнобарвних убрань раджастанських жінок із кілограмами прикрас на тілі просто рябіє в очах. У представників різних міст штату, різних суспільних станів — свій стиль одягу, свої кольори. Наприклад, шанувальники грізної богині Калі носять тільки червоний колір. Білий же одяг — для вдів. Їхня доля в Індії гірка: після смерті чоловіка жінка часто виявляється вигнанцем суспільства. Подекуди й зараз у селах практикується обряд самоспалення вдови на поховальному багатті чоловіка. Тому й бережуть дружини своїх суджених, як зіницю ока.
Раджастан славиться дивовижною природою: джунглі й пустеля сусідять зі стародавніми замками та храмами. А ще відомий він народними ремеслами. У будь-якім місті, в одній із численних крамниць, можна недорого придбати все, чого душа бажає: шовкові сарі й масивні срібні прикраси, модні «раджхани» — шиті бісером пантофлі, гаптовані каменями покривала і просто недорогі сувеніри друзям. Потрібно тільки знати правила: ніколи не погоджуватися на запропоновану ціну — вона може бути завищеною у 20 разів! Для індусів процес купівлі-продажу неможливий без спілкування. Гостя пригощають чаєм, розпитують у нього, звідки приїхав, розповідають новини в країні, й навіть якщо ти ідеш без покупки, хазяїн на прощання скаже: «Тепер ми друзі».
Улюблене містечко західних туристів — Пушкар, священне місто бога Брахми. За індуїстською релігією, саме він створив світ, але поклоняються йому тільки в Пушкарі. Причина, як завжди, в жінці. Легенда мовить, що якось Брахма готувався до жертвопринесення. Це потребувало присутності його дружини, богині Савітрі, але вона дуже довго вбиралася. Тож бог без зайвих роздумів одружився на іншій. Савітрі осатаніла й прокляла Брахму, сказавши, що ніхто його не вшановуватиме в іншому місці, крім Пушкара.
Навіть якщо ти такий крутий, що створив світ, усе одно з жінками треба бути трохи обережнішим! Білосніжні храми зусібіч оточують озеро. Купання в його водах змиває гріхи і приносить щастя. Жінки заходять у воду, несучи перед собою прикрашений квітами кокос — це прохання до богів про продовження роду.
Раз на рік, у листопаді, це тихе містечко перетворюється на центр Всесвіту: сотні тисяч індійців і туристів стікаються сюди на ярмарок верблюдів. Такого скупчення «кораблів пустелі» разом із заклинателями змій, ковтальниками вогню, акробатами, жонглерами ви не знайдете більше ніде. Верблюдів не лише продають, а й влаштовують перегони та паради з їхньою участю. Бували випадки, коли за кількасот доларів європейські мандрівники купували собі тут верблюда — і вирушали на ньому далі по Індії.
Ще одна зірка штату — Джайпур, побудований шахом-естетом. Здається, що це уява намалювала його в повітрі. У свою чергу, «візитка» самого Джайпура — Палац вітрів, Ха-ва-Махал. Це навіть не будинок, а лише п'ятиповерховий фасад із рожевого каменю, з витонченими колонами, балконами і 953 вікнами. Кажуть, дивлячись у них, жінки, що мешкали у внутрішньому палаці, могли спостерігати за навколишнім світом, залишаючись для нього невидимими.
Біля споруди під звуки сопілки танцюють кобри. «Підійди ближче, не бійся» — закликають факіри. На скелястих пагорбах навколо Джайпура розкинулися форти епохи Великих Моголів. До одного з них, який був резиденцією володарів краю — форту-палацу Амбер — веде стежина. Нею можна піднятися верхи на слоні й відчути себе магараджею, споглядаючи з висоти людський мурашник.
Восьме диво чи... просто любов?
Дорогою не можу оминути Агру й не торкнутися «сльози на обличчі вічності» — Тадж-Махалу. Це пам'ятник безсмертної любові шаха Джахана — мавзолей його дружини, такої гарної, що її називали Окрасою Палацу. Супроводжуючи повелителя в усіх його походах, вона вмерла в одному з них, народжуючи чотирнадцяту дитину. Шах не тямився з горя. Він дав клятву побудувати для дружини мавзолей, зрівнятися з яким за величчю і красою не могла б жодна споруда світу.
«Тадж-Махал» означає «Вінець палаців». Будували його 22 роки. Здалеку мавзолей здається білим, але насправді його мармурові стіни прикрашені вишуканими мозаїками з тисяч коштовних і напівкоштовних каменів, що виграють на сонці всіма барвами веселки. Колись надгробок шахині прикрашав величезний алмаз, але після колонізації Індії він зник без сліду.
Зненацька я натикаюся на чергу індусів, що бажають сфотографуватися з європейською дівчиною в сарі на тлі мавзолею. Тяжка це робота — бути зіркою, тож незабаром я втекла від шанувальників у ювелірний магазин.
Смарагди, рубіни, сапфіри...
Індія дотепер є джерелом самоцвітів, та й мистецтвом огранювання тутешні майстри славилися ще тисячі років тому. Ціни на коштовності втричі нижчі, ніж у нас. І тільки в Агрі можна придбати дивні камені — символи Індії, зі світляною зіркою всередині.
Місто життя — місто смерті
Варанасі, «божественне місто», духовна столиця Індії на берегах священної Ганги (не Гангу, як звикли вимовляти ми). Річку так і називають: Животворна Мати Ганга. Як твердить легенда, в незапам'ятні часи вона текла на небесах. Земля конала від посухи, і люди молили бога Брахму напоїти нещасний край і очистити своїх вірних від гріхів. Зглянувшись, Брахма наказав річці опуститися. Вдячна земля щедро відплатила за це родючістю. А Ганг залишився для індусів шматочком неба, і омовіння в його водах донині обіцяє людині здобуття небесного блаженства. Таке скупчення народу, як на тутешніх гатах — східцях над річкою — варто побачити!
Є в Гангу і день народження (цього року відзначається 15 листопада), коли вся набережна та й сама річка спалахує вигадливим візерунком запалених свічок, а артисти з усієї Індії славлять Велику Матір піснями й танцями.
Улюблене заняття туристів — на світанку поплавати Гангом на човні. З боку річки відкривається велична панорама Старого міста, у світанкову пору над берегом здіймаються клуби диму: горять поховальні багаття. Поруч граються чорноокі білозубі дітлахи, діловито перуть білизну господарки, походжають усюдисущі корови, простягають худі руки старці. А мандрівні ченці садху, ховаючись від сонця під парасольками, із задоволенням тлумачать зацікавленим туристам зміст індійської мудрості. Історія Варанасі сягає середини І тисячоліття до нашої ери, коли тут, на березі Гангу, з'явилося місто Каші, тобто Сяйво. Місто духовного прозріння. За переказами, тут жив бог Шива, а отже, хто тут помре, в іншому світі опиниться поруч із ним. Ось і їдуть до Варанасі індуси, щоб завершити тут своє земне життя.
У ритмі прибою
Червона дорога змійкою в'ється серед пальм. Обабіч — порослі мохом колоніальні вілли. Це штат Гоа, земля обітована для хіпі всього світу. «Бітлз» і «Роллінг Стоунз», рокери і панки... З кінця 60-х сюди почалося масове паломництво неформалів у пошуках пригод. Деякі з них живуть у Гоа й досі: хто під дахом із пальмового листя, хто під зоряним небом.
Дотепер є випадки, коли люди приїжджають сюоди у відпустку, а потім рвуть свої паспорти, знайшовши тут свій рай, свою гармонію. Взагалі, «гармонія» — ключове слово для атмосфери Гоа. Легенди запевняють, що це місце було центром легендарної місцевості Апаранта (в перекладі — «за межею»). Цим казковим краєм володіли індійські правителі, поки в 1498-му на чолі з Васко да Гамою сюди приплили португальці. На той час у Європі спеції цінувалися на вагу золота, тож прославлений мореплавець переконав короля спорядити експедицію для відкриття шляху з Європи в Індію. Втративши два з чотирьох кораблів, да Гама повернувся в Португалію з вантажем, у 60 разів дорожчим за самі кораблі. Одержавши спеції, золото, срібло і коштовне каміння, португальський король звелів знову рушати в Гоа й заснувати там колонію. Після кількох запеклих битв місто перейшло під владу переможців, і незабаром серед пальм виросли католицькі храми.
Понад сто кілометрів океанського узбережжя в Гоа обнизане маленькими селами. Тут їх називають пляжами. Кожне — неповторне за колоритом. У Гоа всі пересуваються на мотоциклах або мопедах, їх можна взяти в будь-якому дворі напрокат і вперед, відкривати нові місця, зустрічати захід сонця у Вагаторі, вечеряти в Аджуні, а потім, розриваючи нічну тишу ревінням мотора, мчати вузькими провулками у пошуках транс-вечірки. Назустріч на мотоциклах — такі ж як і ти, вони теж шукають свята.
Невеликий дворик на березі океану. Гримить транс. Сюди приїжджають найкращі ді-джеї з усього світу. Посеред майданчика босоніж танцюють люди, щосили втоптуючи червону землю. Запах прянощів і арома-олій змішується із запахом океану. Навколо горять смолоскипи, чим створюють атмосферу таємничості. На циновках — тарелі фруктів і люди. Хто милується зірками, попиваючи чай, хто палить люльку.
Танцювати в океанському прибої — це неперевершене відчуття! Хвилі розбиваються об ноги, зливаються в єдиному ритмі з музикою й навіть зірки танцюють у такт... А на світанку відплив — океан відступає метрів на десять. Вигадливої форми черепашки, морські зірки самотньо лежать на вологому піску.
Усе це шокує, заворожує і позбавляє глузду. Вся Індія. У перші дні — від нерозуміння того, що діється навколо, а потім — від щастя, що ти тут, що загубився в часі, у цьому світі яскравих барв і густих ароматів. Хоч би з якою метою ви сюди приїхали — для відпочинку на бе-. резі океану чи авантюрних мандрівок по країні, саме перебування в Індії змінить світосприйняття, немов зустріч із мудрим гуру...
Велика подорож на таксі
- Найліпший варіант індійської мандрівки - це поєднати свободу з необхідним комфортом.
- Просто з аеропорту таксі привезе вас у тур-офіс, яких по місту чимало, де з урахуванням ваших смаків, побажань і часу відпустки професіонали складуть програму поїздки, забезпечать готелями на шляху пересування і нададуть у розпорядження машину з англомовним водієм.
- Повірте, саме водій стане вам вірним другом і порадником на шляху, покаже найцікавіші місця, відвезе в недорогі магазини й неодмінно розповість про вас наступним клієнтам.
|
