 |
Бангкок - одна з найекзотичніших столиць світу — має найдовшу повну нвзву з-поміж усіх міст планети. Це зафіксовано і в книзі рекордів Гіннєса. Ось його повне «ім'я» в перекладі з тай-ської: «Велике місто небожителів, де знаходиться Смарагдовий Будда; неприступне помешкання Індри, подібне до Анзтхаї; Велика столиця дев'яти коштовностей; Місто щастя і королівських палаців, де править утілений Бог; Місто, дароване Саккою І зведене Вітсанукамом». Але тайці, зазвичай, називають свою столицю коротко — Крунг-Тхеп, Місто Небожителів.
Зустріч із Бангкоком мене спантеличила. Таких шалених контрастів, такої концентрованої екзотики я ще не зустрічав, хоча об'їздив півсвіту. Височезні ультрасучасні будинки зі скла й бетону — і примітивні бамбукові хижки поруч. Розкішні, химерних форм і вигадливих стилів палаци з тикового дерева, супердорогі авто, європейський блиск — і безпросвітні злидні, кіч та примітив. Захаращені, задушливі вузькі й тісні провулки — і швидкісні естакади на 20—30-метровій висоті. На вільному від споруд просторі змішалося все: неймовірне за кількістю, розмаїттям вигляду та віку скупчення машин і мотоциклів, незграбні капловухі слони, вертляві й непосидючі мавпи, поліціянти в марлевих пов'язках, мандрівні музики, яскраво-оранжеві буддійські монахи, натовпи різноплемінного люду, гори небачених фруктів, овочів і морепродуктів... Додайте запаморочливий букет найрізноманітніших «ароматів» вареної та смаженої на вулицях їжі, смердючих плодів дуріана, ніжних квітів, викидних газів, застояних калюж, ладану...
І все це стовпище реве, стогне, гуркоче, кричить, стукотить, тирликає, б'є в барабани, дзвонить, пищить і бібікає. «Головних виконавців дійства» — близько 10 мільйонів. Це без тварин, птаства та іншої живності.
Вуличний руху тайській столиці — це окремий гостросюжетний спектакль, який споглядати цікаво, але брати в ньому участь не дуже тягне. Тут не діє принцип «чим ближче, тим скоріше». Від готелю, в якому мешкала наша російсько-українська група журналістів, до посольства Російської Федерації — пішки 15-20 хвилин. Автобусом, який на дорогах ще й має певні переваги, ми їхали туди хвилин 40. До палацу тайського боксу дорога втричі довша, але я дістався туди за якихось 15 хвилин тук-туком (таке собі триколісне моторолерне диво, яке не тільки дуже «тук-тукає» двигуном, а й прудко бігає в натовпі більших за розміром побратимів).
Дві третини авто — японські, решта — «збірна світу». Переважно, найрізноманітніші пікапи, напхані під зав'язку. Кожне віконечко — ніби телеекран, на якому миготять руки, ноги, потилиці, усмішки, сигарети, бутерброди, газети...
Вулиці, навіть центральні, — вузькі й мають однобічний рух. Скрізь панують нескінченні затори і метушня. Інтервали між червоним і зеленим світлом — великі, до 5 хвилин. При наших проміжках транспорт там стояв би вічно. Вільного простору на дорогах майже не існує, а якщо він раптом з'являється, машини долають його з космічною швидкістю.
Віртуозність водіїв вражає. Весь рух — впритул, транспортні засоби — за міліметри один від одного. Водночас великої психологічної напруги я не помітив. Мабуть, якби сильно нервували, не вижили б. Спокійнісінько крутять кермо, розмовляють із сусідами, їдять банани, спілкуються по мобільному, ні з ким не сваряться і без потреби не сигналять. Приємно вразили водійська добропорядність і солідарність. Блискучий, як нова копійка, «Ягуар» спокійнісінько пропустить поперед себе стару руїну на колесах. Автомобілісти Бангкока сповідують святий принцип: «Я перший зроблю те, що хотів би отримати від інших».
Ну що? Чи готові ви до цих неписаних правил дорожнього руху? До речі, аварій на дорогах Таїланду я не бачив. Хоча кажуть, що вони все ж є. При цьому стверджують, що найчастіше винуватцями ДТП виявляються гості з інших країн і з іншою дорожньою мораллю...
Найцікавіше в Бангкоку. Найяскравіша перлина не тільки столиці, а й усього Таїланду — безумовно, комплекс Великого королівського палацу (Сгапа1 Ра-Іасе). На його чималій території зосереджено кількадесят світських і культових споруд — своєрідна архітектурна енциклопедія країни. Неземної краси розписи на стінах, «летючі» кольорові покрівлі, блискучі шпилі, позолочені куполи, бронзові статуї. Східна казка! Останнім тайським монархом, який мешкав тут, був Рама VII. Він виїхав звідси ще 1925 року, й нині палац виконує тільки церемоніальні функції. І хоча він не вражає екзотикою, як сусідні культові споруди, все ж він вартий уваги. Це досить оригінальний сплав стилів тайської та західноєвропейської архітектури.
Храм Смарагдового Будди — найбільша споруда комплексу. Його збудували в кінці XVIII століття за наказом короля Рами І для зберігання національної святині, символу могутності та єдності нації — статуї Будди. При всій своїй славі фігурка божества невеличка —лише 66 сантиметрів заввишки. А зроблена вона зовсім не зі смарагду, а з жадеїту — різновиду берилу. Знайшли статую в 1434 році в руїнах одного із храмів на півночі Таїланду. Нині до цього зображення Просвітленого струменить безкінечний потік паломників і туристського люду.
Храм Лежачого Будди. Це один із найдавніших, найбільших і найцікавіших монастирських комплексів Бангкока. В ньому, крім культових споруд, є чарівні сади з гірками та струмочками, дзвіниці, оригінальні статуї. А найголовніша принада — величезна (46 метрів завдовжки і 15 заввишки) статуя Лежачого Будди. Якщо вам доведеться там побувати, уважно придивіться до її стоп. Вони інкрустовані перламутром, і 108 орнаментів на них відображають 108 особливих ознак Просвітленого. Цікава деталь: саме в цьомухрамі, чи не єдиному в світі, продовжують вивчати стародавню науку хіромантію. Діє і школа східної медицини, яка колись була першим і найвідомішим центром тайського масажу.
Храм вранішньої зорі такий красивий і не схожий на інші, що заціпеніння від подиву і захвату вам гарантоване. А мені до того ж пощастило — я його побачив у променях світанку... Додайте до архітектурних чудес ніжний спів дзвіночків, дим ароматичних паличок, бутони лотосів на водній гладіні, просвітлені обличчя віруючих і атмосферу умиротворення, яка витає тут постійно... Дивіться, не впадіть у транс. І все ж мушу вас дещо розчарувати. За кілька днів із вашого туристського графіку побачити всі храми Бангкока неможливо. Адже їх понад 400! Але місто славне не лише ними.
Наприклад, музей Джима Томпсона — колишній центр шовкової індустрії Таїланду. Нині тутешня колекція азійського мистецтва серед найкращих на Сході.
Крокодиляча ферма Бангкока вважається найбільшою у світі. На ній повзають, плавають і розмножуються понад 45 тисяч прісноводних, морських рептилій. Є тут і зоопаркзі слонами, левами, зміями та гібонами. Поруч — Музей динозаврів. Не знаю, як там із тиранозаврами та трицерапторами, а ось потягати за хвоста крокодила і поторкати його щелепи можливість у відвідувачів є.
В'язниця «Банг-Кванг» теж стала туристичною принадою тайської столиці. Багато гостей прямує до неї у пошуках незвичних відчуттів. Тут злочинці відбувають покарання терміном 25 років і більше за вбивства, наркотики та інші тяжкі гріхи. Серед 7 тисяч засуджених є й іноземці.
Канали Тонбурі. Бангкок розкинувся на берегах річки Чао-Прая і має силу-силенну каналів. Поблукати по розгалуженому гирлу — особливе задоволення. Плавзасобів для цього досить багато. Можна, наприклад, скористатися старовинною баржею, на якій пропонують ще й чудовий обід та вечерю.
Театр Каліпсо. Колись ми вже писали, що в Таїланді трансвестити майже на кожному кроці. Але одна річ вулиця, інша — театр. Там вони подарують вам шоу, яке запам'ятаєте на все життя.
Тайський бокс — видовище не для слабкодухих. Боксери досить жорстко б'ються ногами, руками, колінами, ліктями... Заборонено тільки боротись і кусатись. Але не подумайте, що це така собі бійка без правил. Навпаки — ціла наука ще й динамічне шоу зі своїми законами, етикою та ритуалами. За вхідний квиток я заплатив 50 доларів. Правда, стільки коштує місце біля самого рингу, а середнє потягне удвічі менше.
Маленька Індія. Цей квартальчик із безліччю магазинів, майстерень і харчевень і житловими приміщеннями ну дуже схожий на справжню Індію. Тайців я там узагалі не помітив. Усі чоловіки в тюрбанах, а жінки — в сарі. Всюди витають концентровані пахощі індійської кухні. І куди не кинь оком — магазини з таким розмаїттям індійських товарів, що складно відірвати погляд. Особисто я облюбував одну шовкову сорочку. На моїх очах якийсь європеєць купив таку за 400 батів, збивши ціну з 500 (1 долар — це 45 батів). Я ж за 400 «тайських гривень» і 20 хвилин спілкування з продавцем придбав аж дві сорочки. Просто знав, що торг для індусів — неперевершено насолода. Хто подарує їм цю радість, буде винагороджений.
Китайській квартал. Звучить досить дивно, адже в місті 60 відсотків населення — китайці. Виявляється, у Чайна-тауні живуть лише ті, хто не асимілюється з тайцями. Квартал являє собою три великі вулиці та безкінечний лабіринт дрібніших і зовсім малесеньких. Посередині — великий торговий центр. І все ж головна принада кварталу — китайська їжа. Тут ви знайдете й такі делікатеси, як чорні гриби, ластівчині гнізда, акулячі плавці. Квартал є і центром традиційної китайської медицини. Тут продають ліки від усіх хвороб (якщо вірити торговцям). Є тут і монастирі, й борделі. Для тілесних утіх призначена ціла вулиця.
Одне зі «злачних» місць знаходиться на вулиці Техас під вивіскою «СНіпа». Бордель працює 24 години на добу. Особливі пристрасті тут киплять посеред ночі, і я випадково став свідком цієї вакханалії. Останньої своєї ночі в Бангкоку опинився в центрі Чайна-тауну. На вулицях було повно молоді. Стояв галас, звідусіль волала музика й лилося світло. Періодично до мене підходили якісь молодики і щось пропонували — ненав'язливо, без агресії. Раптом іззаду хтось делікатно і водночас упевнено обійняв. Я обернувся. За спиною стояла величезних габаритів середнього віку китаянка. Привітно усміхалася, поглядом вказуючи на «СНіпа», і, ніби бавлячись зі мною, потихеньку підштовхувала до дверей. Я був впевнений, що це звичайнісінький бар, де можна попити пива й відірватися від недоречної супутниці. Але двері на секунду відкрились і я побачив посеред столу двох абсолютно голих танцюристок. Зметикувавши, що до чого, я почав інтенсивно пручатися. Китаянка відпустила мене і тут же знову схопила за руку, схиляючи до візиту. Щоб звільнитися від «нав'язливого» сервісу, я скористався старим як світ методом — показав свої порожні кишені. Побачивши їх, дама миттєво втратила до мене інтерес...
|
