 |
У юності я фактично ніде не бував, бо дуже багато навчався, та й сімейні справи йшли так, що на подорожі не вистачало коштів. Уже після того, як переїхав із Харкова до Києва, почалася «туристична» активність. Перший виїзд за кордон був до Польщі, на фестиваль «Сопот», куди я вирушив як продюсер і клавішник співачки Росави. Затримався там трохи довше, ніж увесь склад музикантів, бо за день у країну приїхали «Танок на майдані Конго», з котрими я теж давав концерт і потім влився до групи... їздили і до Балтії (Риги), Білорусі, Франції...
Вразила Білорусь — своїми порожніми вулицями, похмурими людьми, «сталінською» митницею та голими прилавками. Польща — зовсім інша річ. Там чисто, затишно, хоча все занадто правильно. У Ризі ще інакше. Звичайно, чимось вона нагадує Польщу або Західну Україну: гарно на вулицях, чудовий сервіс. А ось дівчата знайомляться не дуже привітно.
У Франції ми були близько трьох тижнів: невеличкий тур містами, прогулянка Парижем, гра у форті Буаяр... Насамперед тішив сервіс, чистота, краса і свобода. Запам'яталося знайомство із чеченцями, котрі з різних причин виїхали жити до Франції. Попри всі чутки, вони виявились дуже добрими, порядними і компанійськими.
Звісно, приємно лежати під Ейфелевою вежею, пити віскі й дивитися в небо... Але цього мало, аби почуватися краще, ніж на Батьківщині!!! Наші люди душевніші й відкритіші. У Європі більшість «на своїй хвилі», і А загалом люди скрізь можуть порозумітися.
Під час подорожей я дуже полюбив фотографування — сподобалось зупиняти секунди життя.
Страшенно хотілося б побувати в багатьох країнах: Австралія, Америка, Куба, Іспанія, Бельгія, Голландія, Арабські Емірати, Індія, Туреччина... Думаю, колись у мене буде можливість подорожувати по світу і насолоджуватися його красою, не лише дивлячись канал «Дискавері» чи розглядаючи туристичний журнал... |
