|
|
|
|
 |
 |
|
|
|
 |
|
|
|
29.12.2006 -
Литовська казка
|
|
У Литвi, наприклад, можна провести з коханою фантастичнi вихiднi. Нiякi там Париж, Прага чи Барселона у порiвняння не йдуть iз добрим спокiйним i затишним Вiльном (так називають Вiльнюс за давнью українською та й росiйською традицiєю, i слово передає нинiшню атмосферу мiста). Лише пiвтори години польоту — i ваша мрiя про казковi днi, сповненi романтики, можуть стати реальнiстю.
Бо є для цього всi необхiднi передумови: по-перше, близько; по-друге, безпечно; по-третє, дешево i найголовнiше — комфортно. Не для красного слiвця — почуватиметесь тут як удома.
Перше, що вражає у Литвi, це аеропорт Вiльна. Маленький, зручний, iз пiдвiшеним пiд стелею одномоторним лiтачком. Це пам’ятник литовцям Дарiюсу та Гiренасу, якi 1933 року вирiшили першими перетнути Атлантику легким лiтаком. Їхня помаранчева машина злетiла над Нью-Йорком i взяла курс на Каунас. Перелiт зорганiзували на кошти литовської iнтелiгенцiї з метою прославити країну i дати її молодi приклад для наслiдування. Смiливцi вiрили в перемогу, але не знали, що пiсля 35 годин польоту, подолавши 6411 кiлометрiв, їхнiй лiтак упаде i вибухне «за нез’ясованих обставин», збитий нiмецькими вiйськовими. Дарiюса та Гiренаса шанують не менше, нiж збирача литовських земель князя Мiндовга чи художника Чюрленiса.
Узагалi менi здалося, що в литовцiв понад усе розвинене почуття самоповаги. Не гонору, а якраз поваги до себе. Iз цього випливають шанобливе ставлення до iсторiї, гостей, свого майбутнього... Завдяки цьому виникло й «литовське економiчне диво». Два роки тому рiвень ВВП на душу населення тут перевищив аналогiчнi показники Польщi, яка мала значно лiпшi стартовi умови. А нинi Литва робить величезнi iнвестицiї в економiку сусiдiв. У тому числi й українську.
Зрештою, в нас дуже багато спiльного. Починаючи зi спiльної у минулому держави та володарiв i закiнчуючи спiльним бажанням стати повноправними мешканцями Європи. Литовцям це вдається лiпше, нiж нам. Вони «меншi» в сенсi площi країни та кiлькостi населення, коротший час прожили у «великом и могучем», а тому їм простiше було вiдлагодити державний механiзм i суспiльну свiдомiсть.
Але вiдiйдiмо вiд полiтики i поїдьмо до Литви просто попити пива. Українським громадянам вiза сюди, як i до iнших країн Європи, звичайно, потрiбна. Але отримати її досить просто, до того ж за неї не беруть грошей. Iдете в посольство, обгрунтовуєте необхiднiсть поїздки, купуєте страховку та їдете. Липових запрошень i довiдок, що ви не верблюд, у вас не вимагатимуть. Можете смiливо сказати — мовляв, хочете подивитися країну. I вам повiрять, бо дивитися є що.
Вiльнюс належить до мiст, якими можна блукати без кiнця. Причому повiльно, повагом, зазираючи в усi закапелки, не минаючи жодної пивницi та ресторанчику. Старе мiсто розкинулося на площi 360 гектарiв, а тому уявiть, скiльки тут усього. Церков i соборiв, пам’ятникiв i музеїв, якi конче треба побачити, — понад три десятки! Найперше — це замок Гедимiна, вiн же — Верхнiй, серце мiста, одна з перших готичних будiвель (ХIII столiття). Не оминути старого Арсеналу, готичної перлини — костелу святої Анни, храмiв святого Миколая, Iвана, (найвищу вежу Старого мiста — 68 метрiв), костелiв домiнiканцiв i тринiтарiїв. Огляньте Ратушу, палац єпископа, Вяркяйський палац, кафедральний собор iз могилами Великих(?) литовських князiв i мощами покровителя Литви — святого Казимира, гору Трьох Хрестiв, Президентський палац, ворота Аушрос...
А отут зупинимося на довше. Аушрос (у перекладi «Брама зорi») — єдинi з десяти ворiт мiста, що збереглися до нашого часу. Збудували їх 1522 року на торговому шляху з Вiльна на Мiнськ i Смоленськ. У 1671-му монахи-кармелiти звели у верхнiй частинi брами каплицю з чудотворним образом Матерi Божої, вiдомим як Богородиця Остробрамська. Iкона нетипова, бо Пречиста зображена на нiй без Iсуса. Образ iще називають Вiльнюською Мадонною, а його копiї зберiгаються в багатьох церквах свiту, в тому числi у римськiй базилiцi святого Петра. Брама Аушрос стала мiсцем паломництва католикiв з усiх-усюд, каплиця завжди повна людей. У вереснi 1993 року Папа Iван-Павло II пiд час свого вiдвiдання Литви саме з каплицi над брамою звертався до вiрних.
За кiлькасот метрiв вiд Аушроса стоїть давня українська святиня — Василiянський монастир iз церквою Святої Трiйцi. Iз ним пов’язана постать святого Йосафата Кунцевича, одного зi стовпiв греко-католицької церкви, чиї мощi нинi у Ватиканi. 2014 року монастир i храм вiдзначатимуть своє 500-лiття. Церква дiє, довкола неї гуртується українська громада.
Взагалi українцiв у литовськiй столицi близько 14 тисяч. Їх тут нiколи не бракувало. Українсько-литовськi зв’язки завжди були досить тiснi, а Вiльно у нас здавна вважався мiсцем культурного паломництва. Згадаймо хоча б Тараса Шевченка, який юнаком слухав тут в унiверситетi лекцiї та проявив свiй талант художника. I ще один цiкавий факт: лiдер Органiзацiї українських нацiоналiстiв Євген Коновалець жив iз литовським паспортом i дав нам ще один приклад спiвпрацi з балтiйськими братами у боротьбi за свободу народiв. Литовський уряд єдиний у свiтi фiнансував ОУН i допомагав, чим мiг, у протистояннi з польськими властями та бiльшовиками.
Але мандруймо далi. Гасати за виписаним вище маршрутом — справа невдячна. Вiльно треба вiдчути. У нього можна закохатися по вуха. Недарма Старе мiсто увiйшло до списку культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
Йти, куди несуть ноги, — найлiпший спосiб пiзнати столицю. Не полiнуйтеся пошастати подвiр’ями. Особливо унiверситетськими. Вони майже всi прохiднi й чимось дуже нагадують iталiйськi, але збудованi на литовський манiр. Не виключено, що ви їх уже бачили по телевiзору в якихось радянських фiльмах. Усю європейську натуру в той час знiмали або у Прибалтицi, або у Львовi. До речi, Вiльно дуже схоже на Львiв. Цi два мiста будувались i розквiтали приблизно в один iсторичний час i навiть в однiй країнi. Це ще одна причина почуватися тут як удома.
Ледь не на кожному подвiр’ї є якийсь монумент або пам’ятна дошка. Бiля лiкарнi на вулицi Калiнауско — єдиний у свiтi пам’ятник рок-н-рольнику Френковi Заппi. Бiля його нiг шанувальники можуть послухати музику та випити доброї кави. Зрештою, вона смачна у всьому мiстi.
I пиво, до речi, теж. Знавцi ставлять його в один рiвень iз вiдомими чеськими та нiмецькими брендами. У європейських студентiв уже стало традицiєю на вихiднi лiтати на пиво саме до Литви. Запам’ятайте найпопулярнiшi литовськi марки: «Швянтурiс», «Рагутiс», «Утяне» i «Таурас». Поки всiх не скуштуєте, додому не повертайтеся. До речi, на свiтовому конкурсi броварiв у США литовське пиво «Svyturys Baltijos Extra» три роки поспiль визнавалося найкращим.
Пивниць, ресторанiв i клубiв у Вiльнi напрочуд багато. Кожен бiльш-менш придатний закапелок тут перетворюють на осередок культурного вiдпочинку — затишний, дещо iнтимний, зi своїм оригiнальним стилем i незрiвнянною атмосферою. Зауважте — не заставляють iгровими автоматами i не перебудовують на елiтнi клуби. Що ж до нiчного життя, то мiсць, де можна весело зависнути до ранку, за найскромнiшими пiдрахунками — понад пiвсотнi. Хоча не виключено, що ви нарахуєте їх iще стiльки ж.
Найколоритнiша публiка збирається в Ужотiсi, вiддiленому рiчкою Вiльна. Райончик не так давно проголосив незалежнiсть, яку пiдтримав сам мер. Рiч у тiм, що заселяють Ужотiс здебiльшого люди творчi, i їм дуже не до вподоби, коли в їхнє життя влазять люди з яскраво вираженим потягом до грошей.Не знаю, чи вистачить у вас снаги й часу обiйти весь Вiльнюс, аби побачити те, що створили його мешканцi за багато столiть, але не пошкодуйте сил i зробiть хоча б два виїзди за мiсто.
Отже — Тракай, давня столиця Литви. Тутешнiй замок, збудований на островi князем Гедимiном 1321 року, вважався найнеприступнiшою твердинею Схiдної Європи. У ньому довго мiстилася резиденцiя великих литовських князiв. Є тут i мальовничi руїни домiнiканського монастиря, палац Узутракiс iз парком у французькому стилi, караїмськi кенаси, а навколо мiста — унiкальний льодовиковий ландшафт iз десятками озер. Окрему гордiсть мiста становить нацiональний iсторико-культурний парк «Тракай»: два заповiдники, десять культурних, ландшафтних i природних пам’яток, iз пiвсотнi стародавнiх будинкiв, археологiчнi й архiтектурнi цiкавини. А ще в околицях замку живуть караїми — нащадки тих самих вихiдцiв iз Криму, яких князь Вiтовт у XIV столiттi взяв до себе на службу i якi чудово прижилися в Литвi.
Другою точкою замiської вилазки має стати Центр Європи. Так-так, за двадцять хвилин їзди од Вiльнюса знаходиться географiчний центр континенту. Українським патрiотам, якi закинуть нам iснування такої ж позначки пiд Раховом, пояснимо, що є кiлька способiв вимiрювання складних за формою об’єктiв... Хай там як, а iстиннiсть литовського Центру Європи засвiдчена Французьким нацiональним географiчним товариством. 1991 року тут розбили чудовий парк, що став художнiм музеєм сучасного мистецтва просто неба. На 55 гектарах розмiстили понад 90 скульптур, створених найвiдомiшими майстрами з Вiрменiї, Бiлорусi, Францiї, Канади, Фiнляндiї, Мексики, Грецiї...
I нарештi, за жодних обставин не вiдмовте собi у задоволеннi посмакувати неперевершеними стравами литовської кухнi! Хоча картопля у Європi поширилася тiльки в XIХ столiттi, найулюбленiшi та найпопулярнiшi наїдки в Литвi саме з неї. Iз бульби тут варять рiзноманiтнi кашi: «шовкову», з оселедцем, крупою, морквою, буряком... Роблять запiканки з тертої сирої та вареної картоплi з начинками. Ну, а «цепелiни» — взагалi вершина кулiнарного мистецтва. Це овальної форми зрази з тертої вичавленої сирої картоплi з додаванням вареної. Вони бувають iз м’ясом, сиром, грибами... Влаштовують навiть «Цепелiновi бали», на якi збираються друзi та родичi, щоб разом приготувати i гiдно вшанувати цей гастрономiчний нацiональний символ. Можу порекомендувати й картоплянi ковбаски «ведерай», картоплянi оладки, картоплянi палички пiд соусом «швильпикай», картопляний пудинг «плокштайнiс», фаршированi огiрки, грибний паштет, помiдорний суп iз рисом «помiдору срюба»... Iз риби готують холоднi та гарячi закуски, випiчку, рибнi асортi, юшки та холодцi. Iз м’ясного полюбляють варено-в’яленi свинячi вушка з горохом, кислою капустою та шкварками, мисливськi зрази, фаршировану ковбасу, паштет «якнiне», борщ iз грудинкою та фарширований картоплею свинячий шлунок. Усю цю розкiш раджу запивати чудовими горiлками, настоянками, лiкерами, наливками i бальзамами, а головне — хмiльним медом, таким популярним колись в Українi. I поїздка справдi видасться вам казкою.
Я сам там був, мед-пиво пив... n
Наша щира дяка — ТО «Славута» i посольству Литви в Українi за казкову мандрiвку до братньої країни.
НЕКАЗКОВА ІСТОРІЯ
Столицi Литви: перша — Кернаве, друга — Тракай, третя (з 1323 року) — Вiльно. Тимчасова (з 1919-го по 1939-й) — Каунас.
Хрещення тут вiдбулося аж 1387 року — на чотири столiття пiзнiше, нiж в Українi.
У ХIII столiттi литовцi створили державу, що контролювала територiї вiд Балтiйського до Чорного моря. До її складу входили й українськi та бiлоруськi землi, звiльненi Великим Литовським князiвством вiд Золотої Орди.
1569 року Литва i Польща об’єднались у Рiч Посполиту. Наприкiнцi XVIII столiття її роздiлили мiж собою Росiя, Австрiя та Прусiя.
16 лютого 1918 року Литва проголосила Акт Незалежностi, у жовтнi 1919-го її окупувала Польща, але 1923 року Лiга Нацiй визнала незалежнiсть Литви. За 20 наступних рокiв тут заклали основи сучасної демократичної Литовської держави.
У 1940-му СРСР окупував Литву. 300 тисяч литовцiв за роки радянського режиму були репресованi.
11 березня 1990 року країна вiдновила незалежнiсть.
1 травня 2004-го — стала членом Євросоюзу.
КАЗКОВИЙ СМАК
Його можемо вiдчути й удома, приготувавши улюбленi литовськi цепелiни. Обчищену картоплю тремо на дрiбнiй тертцi, вичавлюємо i перемiшуємо з розiм’ятою вареною картоплею. Масу солимо, мiсимо й роздiляємо на коржi. На середину кожного коржа кладемо фарш, краї защипуємо, надаючи виробам овальної форми. Кладемо в киплячу пiдсолену воду й, обережно помiшуючи, варимо 25– 30 хвилин. Виймаємо шумiвкою, кладемо на пiдiгрiту тарiль. Подаємо зi сметаною i куштуємо з насолодою!
|
|
|
Просмотреть все статьи |
|
|
|
|
|
|
|
|
