|
|
|
|
 |
 |
|
|
|
 |
|
|
|
29.12.2006 -
Kross по Америці
|
|
Цього разу я вiдвiдав 11 американських штатiв Пiвдня, Пiвночi й Середнього Заходу. Мандрував автобусами, автомобiлями, потягами, пароплавами, а найбiльше — як завжди, велосипедом «Kross».
Перш нiж ми з вами вирушимо в мандрiвку Сполученими Штатами, хочу щиро подякувати тим, хто допомiг здiйснити моє чергове «вiдкриття Америки». Велике спасибi авiакомпанiї «Аеросвiт — Українськi Авiалiнiї» та одному з її керiвникiв Олексiєвi Кочанову, польськiй велосипеднiй фiрмi «Kross» та її директору з експорту Давидовi Копальському, вiдомiй в Америцi туристичнiй компанiї «New Tours» та її керманичу — чарiвнiй панi Лiлiї Гельфанд (колишнiй киянцi), директоровi канцелярiї наукового товариства iменi Шевченка у США Василевi Лопуху, а також моїм багаторiчним друзям, нинi громадянам США, — Нiнi й Валерiю Грозакам, Оксанi Коренович i Леонiду Койфману. Особлива подяка — головному редакторовi рiдного журналу «Мiжнародний туризм» Олександровi Горобцю за «режисуру» всiєї експедицiї. Спасибi моїй дружинi та синам, якi забезпечували «тили» пiд час моїх майже двомiсячних блукань.
Нью-Йорк, Нью-Йорк...
Як у театрi все починається з вiшалки, так i мої вiдвiдини супертеатру на ймення Америка, щоразу починаються з великого iнтрижного балагану — Нью-Йорка. Вiн такий гiгантський i непередбачуваний, так шокує, що знайомство з ним може перехоплювати подих протягом тижня, мiсяця i всього життя.
Я освоював Нью-Йорк на велосипедi. Глибоко переконався — лiпшого способу спiлкування iз цим мiстом не iснує. Пiшки його не обiйдеш нiколи, а на авто замордують проблеми з паркуванням, пробками i величезними збудженими натовпами. «Прошерстити» мiсто можна, а водночас помилуватися ним, зупинитися, де заманеться, — не вийде. Якщо вам пощастить опинитись у цьому прихистку нащадкiв авантюристiв i сучасних емiгрантiв та якщо ви самi хоч трiшечки в душi авантюрист, сiдайте на вело — i вперед, до дивовижних насолод.
Центральний парк
Його ще часто називають «Мекка натхнення». Розкiшна зелена оаза площею 335 гектарiв розкинулася серед хмарочосних джунглiв Нью-Йорка. Серед її розлогих пагорбiв звивистими дорiжками можна поїздити у позолоченiй каретi. По озерах улiтку катаються на човнах, а взимку — на ковзанах. Це також рай для велосипедистiв i прихильникiв бiгу. Є невеликий зоопарк iз пiнгвiнами, ведмедями, мавпами, рептилiями й екзотичними птахами. Можна завiтати до павiльйонiв тропiчних рослин. А на «Суничнiй галявинi», закладенiй на честь Джона Леннона, росте багато екзотiв з усього свiту. У парку — шахово-шашковий будинок, карусель, театр «Делакорт» (мiсце постановок Шекспiра). Не бракує й великих зелених галявин, де можна просто повалятися на травi, позасмагати, запустити повiтряного змiя, пограти у волейбол або послухати численнi самодiяльнi джаз-банди.
До речi, це чудовi мiсцинки для фотомитцiв, на них тут чекає безлiч унiкальних типажiв i рiдкiсних жанрових ситуацiй. I скрiзь панують доброзичливiсть, розкутiсть. За кожної-лiпшої нагоди я завжди там буваю. Цього разу, пiсля iнтенсивних фотообстрiлiв, вирiшив теж розслабитися. Лiг на траву, поклав одну руку на велосипед, а iншу — на кофр iз фотоапаратами i... заснув. Прокинувся вiд м’якого дотику до плеча. Передi мною стояла лiтня жiнка та усмiхалася. Потiм пояснила: з таким багажем, як у мене, спати не бажано, його можна «проспати». Виявляється, увi снi я вiдповз вiд речей метрiв на три...
Сюрпризи Метрополiтен-музею
Цей усесвiтньо вiдомий заклад теж знаходиться в Центропарку. Плануючи його оглядини, треба було подбати про вело. Залишати його на цiлий день — ризик. Я пiд’їхав до полiсменiв, якi чергували навпроти музею. Запитав, чи можна припнути свого «коня» до перил на сходах. Вiдповiли — нi. Я добре знав, яка буде вiдповiдь, просто хотiв «засвiтитися» перед охоронцями порядку як власник ровера, що довгенько стирчатиме перед їхнiми очима. Прив’язавши велосипед, зайшов у вестибюль. I тут вiдразу кiлька сюрпризiв...
Перший. Сек’юритi, перевiривши мою масивну фотосумку, легко i просто дали дозвiл на вхiд iз нею. Мало я бачив у свiтi музеїв, де фотозйомка дозволена. Другий. Вхiдний квиток коштує: для дорослих 20 доларiв, для студентiв i людей пiсля 65 рокiв — 10. Але... якщо не маєте цих грошей, а в музей дуже хочеться, то заплатiть хоча б символiчнi 25 центiв i вам теж дадуть квиток! Де ви таке бачили? Вiдразу ж виникло запитання: а чи не зловживають люди цим правилом? Щоб отримати вiдповiдь, я «просканував» очима три десятки вiдвiдувачiв. Тiльки п’ятеро з них купили квитки за пiльговою цiною. Я заплатив 25 центiв — щоб переконатись, як дiє правило. Чекав косого погляду касирки, а отримав чемне «дякую» i люб’язну усмiшку... Для мене, «совкового», це теж неабиякий сюрприз.
Було ще багато приємних несподiванок. Взагалi-то, майже кожен експонат музею — дивовижа. Географiя їхня — майже вся планета, перiод — вiд найдавнiших часiв до сьогодення. Найширше представленi живопис i скульптура, є також археологiчнi знахiдки, зброя, меблi, килими, керамiка... Найбiльше вiдвiдувачiв бiля експозицiй короля кубiзму Пабло Пiкассо, символiста Поля Гогена i генiального постiмпресiонiста Ван Гога. Саме в цих залах я мав приємну нагоду побачити «наживо» дуже шанованого мною Ренуара. Про нього там постiйно демонструвався п’ятихвилинний документальний фiльм, знятий у 1915-му, за чотири роки до смертi художника.
О шостiй вечора всiх попросили звiльнити музей. Натовп вийшов на вулицю, але нiкому не хотiлося розбiгатися. Тому бiльшiсть повмощувались на схiдцi при входi та ще довго гомонiли про побачене. Я теж посидiв, а потiм пiшов до свого цiлого й неушкодженого велосипеда.
Український слiд
Є в Нью-Йорку Український iнститут Америки. Його будiвля, справжнiй шестиповерховий палац, визнана нацiональною iсторичною пам’яткою. Виконана вона у готичному стилi й прикрашена складним рiзьбленням, бельведерами та iншими вишуканими деталями. Збудована 1897 року, вона мала багатьох власникiв. У 1955-му перейшла до Українського iнституту Америки, який заснував Вiльям Джус — видатний винахiдник, промисловець i фiлантроп українського походження.
Тут завжди можна отримати свiжу iнформацiю про Україну, її культурнi надбання. У прекрасних залах iнституту влаштовуються мистецькi експозицiї, вистави, концерти, поетичнi вечори, лекцiї, зустрiчi з українськими дiячами... Якраз пiд час мого перебування туди завiтав мiнiстр закордонних справ України Борис Тарасюк на зустрiч iз представниками нашої дiаспори.
До речi, українцiв в Америцi близько мiльйона. Найбiльше в Нью-Йорку — майже 150 тисяч.
Я й ранiше бував у цьому iнститутi, у тому числi на подiбних зустрiчах, спiлкувався з багатьма людьми. Завжди приємно вражав величезний iнтерес колишнiх спiввiтчизникiв до України, вболiвання за її долю. Про неньку дбають однаково — i тi, що приїхали в Америку недавно, i народженi вже тут. Українських посадовцiв вони засипають лавиною запитань, часто дуже вiдвертих. Пан Тарасюк продемонстрував високий рiвень оратора, психолога i полiтика, вiдповiдав щиро i переконливо. Опiсля в кулуарах я почув багато схвальних вiдгукiв на його адресу.
Рокфеллер-центр
Кожне мiсто має осердя на кшталт нашого майдану Незалежностi чи московської Красної площi. Досi я не знаю, де вiн у Нью-Йорку. На право називатися ним претендують багато мiсць, про це давно йдуть запеклi суперечки.
Поки вони там шукають консенсус, я визначився сам. Вважаю, що мiсце, де встановлюють головну новорiчну ялинку i є центром будь-якого мiста. Найвищу зелену красуню в Нью-Йорку з 1936 року традицiйно ставлять бiля Рокфеллер-центру. Саме сюди в кiнцi грудня приходить до мiльйона (!) людей на добу. Всi мешканцi й гостi мiста вважають обов’язком поштовхатись бiля ялинки i пiрнути у святкову веремiю смажених горiшкiв, поп-корну, хот-догiв, музики, гомону i дзвiночкiв Армiї порятунку.
Рокфеллер-центр — це комплекс iз 19 хмарочосiв, збудованих iще в 1930-тi роки. В них нинi працює понад 70 тисяч клеркiв, до яких щодня приходить близько 100 тисяч клiєнтiв. Додайте до цього постiйнi натовпи туристiв з усього свiту й отримаєте мегаполiс у мегаполiсi.
Цiкавин у центрi й околицях не злiчити. Найперше, що впадає всiм у вiчi, це квiткова алея «Zeppel-garden» — «Сад протоки». Вiн навдивовижу ефектний, i нареченi з усього мiста їдуть сфотографуватися на його тлi. I хоч який вiн гарний, його часто руйнують, щоб створити ще кращий. Це може бути пальмовий гай iз розкiшними орхiдеями або квiтники, де буяють унiкальнi хризантеми. А одного разу я бачив по-мистецькому вирiзаних iз кущiв двох велетнiв-динозаврiв. На Новий рiк тут уже давно владарюють квiтковi янголи iз сурмами.
Алея приводить на площу «Нижнiй рiвень». Улiтку — це кафе, а взимку — ковзанка. По периметру стоять флагштоки, на яких ранiше майорiли знамена то держав ООН, то певних американських штатiв, а нинi, пiсля теракту 11 вересня, — зiрково-смугастi прапори США. Щоразу Рокфеллер-центр на моїх фото мало схожий на попереднiй, бо змiнюється перший план, тобто «Сад протоки» i парад знамен. Цьогорiч я фотографував скульптури, горельєфи, декоративнi панно у стилi арт-деко. Майже всi будiвлi були прикрашенi ними. Вразила оригiнальна фiгура Атланта, який тримає на плечах земну кулю. Нинi вона просто «культова», а колись iз нею був пов’язаний великий скандал, бо деяким критикам Атлант здався схожим на Муссолiнi. Про останнього давно забули, i монумент став однiєю з «родзинок» у центрi Нью-Йорка...
До велосипеда я повернувся дуже вчасно. Двоє копiв iз величезними обценьками вже збиралися перекусити його ланцюг. Паркувати тут ровер категорично заборонено. Iнцидент закiнчився миром: полiцiя по можливостi уникає «воєнних дiй».
Таймс-сквер
На цiй площi 8 травня 1945 року зiбрався весь Нью-Йорк, щоб вiдсвяткувати перемогу над нацизмом. Тим самим вiн нiби пiдтвердив, що це його найголовнiше мiсце. Нинi тут встановленi гiгантськi телеекрани, де цiлодобово демонструється реклама, одна з найдорожчих у свiтi. Площа — немов Чумацький шлях, при свiтлi якого вночi легко читати газету. Ньюйоркцi називають її «Великим бiлим шляхом» або «Перехрестям свiту». Тут традицiйно святкують Новий рiк, i неясно, де бiльше збирається людей — тут чи в Рокфеллер-центрi. Найпевнiше буде сказати, що у новорiчну нiч усi вiдвiдують обидва мiсця. Бо вони майже поруч!
Отже, увечерi 31 грудня сюди приходить до мiльйона людей. Автомобiльний рух навколо перекривається. На спецiально споруджених сценах виступають артисти. Рiвно о 24-й годинi зi шпиля Таймс-тауер спускають символiчне «велике яблуко» Нью-Йорка i вгору вистрiлюють корки шампанського. Саме звiдси ведеться телетрансляцiя свята на всю Америку i свiт. Журналiсти беруть iнтерв’ю в знаменитостей i простих смертних, якi хваляться тим, що зустрiчають тут десятий або п’ятнадцятий Новий рiк.
Але i в буднi на Таймс-сквер дуже гамiрно. За кiлькiстю людей на квадратний метр у Нью-Йорку цiй площi немає рiвних. Тут знаходять свiй кайф i грiшники, й праведники. На Таймс-сквер легко вирiшити свої сексуальнi та наркотичнi проблеми, пiдзаробити грошей на найрiзноманiтнiших послугах. А ще у цьому мiсцi знаходиться найвiдомiша театральна каса, що продає «горящi» квитки на всi вистави мiста за пiвцiни. Тож постiйний елемент пейзажу площi — нескiнченна черга за квитками. Стоять у нiй справжнi поцiновувачi мистецтва, котрi, втiм, не мають змоги дати за квиток справжню цiну.
Фотографуючи фантастичнi панорами площi, обличчя всiх вiдтiнкiв шкiри, я водночас краєм ока шукав i цiкавi ситуацiї. Звернув увагу на одного дуже енергiйного афроамериканця. Вiн, за тiльки йому вiдомою логiкою, вибирав iз натовпу «жертву» й, iнтенсивно жестикулюючи, їй щось пропонував. Дехто швидко вiдходив, iншi давали йому грошi, а вiн їм щось клав до кишенi. Я з протилежного боку вулицi вирiшив схопити цей момент телеоб’єктивом. Потiм сталося неочiкуване. До хлопця миттєво пiдбiг iнший темношкiрий (певно, вони працювали в парi) й обидва попрямували в мiй бiк. Але їм заважав iнтенсивний вуличний рух. Оцiнивши ситуацiю, я забрався вiд грiха подалi на своєму велосипедi.
Метелик над руїнами
Третiй центр — це мiй суб’єктивний вибiр, iз яким, мабуть, багато хто не погодиться. Але до нього я охоче приходжу за будь-якої нагоди, як удома на Хрещатик. Це трикутник, по кутах якого стоять Сiтi-холл (мерiя), територiя колишнього Всесвiтнього торгового центру i Бетерi-парк. Тут теж велелюдно й цiкаво, є безлiч архiтектурних «родзинок». Водночас для всiх ньюйоркцiв i для мене це мiсце скорботи. Досi нiхто не може оговтатися вiд безглуздої смертi близько 3000 нi в чому не винних людей пiд час теракту 11 вересня 2001 року.
Ранiше пiд хмарочосами ВТЦ дiяла станцiя метро. Терактом вона теж була знищена. Нинi триває її вiдбудова. Вартiсть робiт — 2 мiльярди доларiв. Проект наземного павiльйону станцiї розробив усесвiтньо вiдомий i, за висловом своїх колег, генiальний архiтектор Сантьяго Калатрава. Споруда нагадуватиме птаха з розкинутими крильми або, як стверджує дехто, — метелика. Бiльше декоративний, нiж функцiональний, проект «тягне» на 300 мiльйонiв. Вартiсть «метелика» для мiського бюджету спустошлива, i все ж... Пiсля довгих роздумiв мер Нью-Йорка сказав, що коли вiн не знайде на це грошей, через пiвстолiття нащадки йому не пробачать. I кошти вiн знайшов. Хто знає, може через кiлька рокiв саме птах-метелик стане символом єдиного i беззаперечного центру Нью-Йорка...
(Далi буде)
ДЕ РОЗДОБУТИ ВЕЛО
У Нью-Йорку основних варiантiв три:
• взяти напрокат у Центральному парку;
• недорого придбати в комiсiйних магазинах Бруклiна;
• купити за 30–70$ уночi на ринку крадених велосипедiв у Iст-Вiледжi.
А щоб ваш залiзний товариш сам не потрапив на «чорний» розпродаж, подбайте про замок iз солiдним ланцюгом. Вiн коштує 10–20$, а при покупцi велосипеда в Iст-Вiледжi їх вам можуть i презентувати.
ШЛЯХИ-ДОРІЖКИ
Упорядкованих велошляхiв у мiстi багато, ними можна дiстатися практично в кожен район. Але часто цi дорiжки проходять заповненими транспортом вулицями. Може, саме тому американцi нечасто користуються велосипедами для поїздок у справах. Зате надвечiр у затишних куточках «Великого яблука» таких вершникiв стiльки, що яблуку нiде впасти.
Наймальовничiшi та найкомфортнiшi велодорiжки — в Центральному парку Манхеттена, уздовж узбережжя цього острова (понад 70 кiлометрiв) i океанського узбережжя Бруклiна, поруч iз мостом Веррацано.
Якщо ж раптом виникне потреба термiново i радикально змiнити дислокацiю, скористайтеся метро. Там дозволено перевозити велосипед. I безкоштовно. А ось на електричках i поромах — як пощастить.
|
|
|
Просмотреть все статьи |
|
|
|
|
|
|
|
|
