|
|
 |
 |
Ялинка з Королівського Поля
|
 |
|
 |
 |
|
|
|
 |
|
|
|
29.12.2006 -
Ялинка з Королівського Поля
|
|
Королiвським Полем колись iменували закарпатське село Усть-Чорна. Точнiше, назва звучала як Кенiгсфельд — те ж саме, тiльки нiмецькою. Пiсля Другої свiтової її змiнили. Рiч у тiм, що першi поселення заснували тут австрiйцi ще у XVIII столiттi й сюди справдi навiдувались їхнi iмператори зi своїм почтом. Нiбито один iз монархiв полював тут, трохи заблукав, але не зажурився, бо вiдкрив для себе чарiвнi й дивовижно умиротворенi мiсця. Слiдом за сюзереном звичку їздити сюди завела i знать. Стало модно не так полювати, як просто гуляти i насолоджуватись краєвидами. Й досi всi стежки навколо Усть-Чорної називають Графськими. Згодом Королiвське Поле оцiнили польськi вельможi... Нинi в Усть-Чорнiй живе чимала австрiйська громада, нiмцi, гуцули, можна почути й угорську мову...
Та про все це ми довiдалися лише згодом. Спокушенi заморськими курортами, їхали у Карпати переважно з почуття патрiотизму й бажання подихати свiжим повiтрям. Готувалися зустрiти вiтчизняний турсервiс у його «найкращих» традицiях. I правильно робили. Хто розраховує знайти тут суперкомфорт, ризикує розчаруватись, оскiльки туркомплекс «Ялинка» збудований ще за радянських часiв... Втiм, адмiнiстрацiя нiчого не приховує — все у реальному виглядi можна побачити на сайтi www.yalinka.com.ua. Та першого ж дня ми з подивом зрозумiли: у «Ялинцi» головне — «п’ятизiркова» природа довкола! Чого вартий лише факт, що туркомплекс — єдиний на весь Тячiвський район, у якому 70 вiдсоткiв територiї становлять гори та лiси. А це ж первозданнiсть i самобутнiсть, якої так мало лишилося в життi...
Пiд словом «туркомплекс» розумiємо набiр послуг: хороша й недорога їдальня, рiзноманiтне спорядження, прокат гiрських велосипедiв i лиж (для зими), спортивнi майданчики, колиба зi смаженою на диму фореллю, нiчний клуб, кiнотеатр, кафе, сауна, фiтобар iз запашними чаями... I звичайно, екскурсiї в щонайзвабливiшому асортиментi: пiшi, велосипеднi, кiннi, для екстремалiв, цiлоденнi виїзди тощо. Зрештою, для «Ялинки» багато ще попереду, бо її кiлька рокiв тому взяв на поруки центр молодiжного туризму «Пiвденна лiга» (штаб-квартира в Одесi). А до того база стояла пусткою...
Ми переконалися, що буквально все необхiдне тут є. Решта атракцiй — поза туркомплексом. Попереджаємо: сюди їдуть, щоб ходити. Без кiнця й краю, схилами, розмитими повiнню дорогами, мокрими вiд дощу стежками, ожиновими хащами... I вiрите — ми, столичнi ледарi, вiдчули себе мало не гiрськими барсами. Довкiлля спонукає i вабить. Хоч би пробув тут i два тижнi, на щодень знайдеться мiсцева цiкавина, заради якої варто напружити розм’якле за комп’ютером тiло.
Першого дня ми рушили на гору Любовi. Її зеленоволохатий конус вивищувався просто навпроти балкона. Iз горою пов’язана легенда, гiдна романтичної екранiзацiї. Якщо коротко — жив-був у цих мiсцях парубок, син мисливця, кохав вiн дiвчину, доньку коваля. Батько її кував топiрцi опришкам, за що його разом iз донькою вiддали лютiй смертi панськi посiпаки. Парубок iз розпуки став мiсцевим Робiном Гудом. Згодом вiн пробрався у панський замок, викрав дiвчинку — дочку ненависного володаря, а потiм вiддав її на виховання чаклунцi. Дiвчина виросла i ватажок вiдкрив їй таємницю та познайомив її зi своїм сином на тiй же горi, де колись загинула його кохана. Сказав: «Як дасть Бог, мiж вами виникне глибоке почуття. Нехай воно замiнить кров i втрати». Дiвчина повернулася в замок до матерi, але на спроби видати її силомiць замiж вiдповiла, що має коханого в горах. I якщо панi й далi хоче залишатись їй матiр’ю, мусить зменшити побори з гуцулiв...
Нам на повному серйозi розповiдали цiлком сучаснi iсторiї про те, як молодi люди, зустрiвшись поглядами на горi Любовi, вже нiколи не розлучалися... Так чи iнак, вигляд мiсцини вiдповiдає романтицi легенди. З напоєної ароматами квiтучої галявини вiдкриваються чудовi краєвиди: вiд бурхливої рiчки — до полонин i далеких синiх вершин. Але найдужче нас полонила тиша, спокiй i повне безлюддя. Уявити таке важко: пiвкiлометра — i внизу село, а тут як у вола у вусi... Мабуть, це й цiнували королi та графи.
Грандiознi панорами — з гори Дiл, теж навпроти туркомплексу. Головною її рукотворною цiкавиною є вежа-транслятор «Київстар». Але поки нашi хлопцi самотужки дiсталися її, збилися зi стежки i мусили пiдiйматися «на квадроциклах», тобто застосувавши всi чотири кiнцiвки... Я теж повторив їхню помилку, пiшовши на полонину Красну самостiйно, без групи i гiда. Шiсть кiлометрiв угору, кiлька годин пiдйому — i... гроза перед самою полониною! Довелося скористатись гостиннiстю пастухiв. З горами жартувати не варто...
Наступний похiд був проти течiї рiчки Брустурянки, повз мальовничу галявину Бажань — до порогiв-гукiв. Ступивши десять крокiв зi звичайної дороги вниз, потрапляєш у царство пiни i бурунiв. Гуде так, що спiвбесiдника не чути. А краса, а магнетизм! Правду кажуть — без кiнця можна дивитися на вогонь i текучу воду. А ось купатимешся тут недовго, дуже вже студена Брустурянка. Правда, коли занурюєшся у «джакузi», вiдчуваєш небувалу енергетику!
Скупнулися, поласували лiсовою малиною, подивилися зблизька на форель i марену, яку хлопчаки ловлять пiд порогами, — i далi. Вище природа утворила справжнi «плавальнi дорiжки» з каменю. А ще далi, на «запорожжi», знаходяться рештки мiнi-гiдроелектростанцiї — тепер просто водоспад.
Форелi стiльки, що вона вискакує не лише з води, а й, здається, iз самої Червоної книги. Ми на власнi очi бачили на одному з гiрських потокiв, на дерев’яних перепадах, як скаче до пiвтора метра заввишки. Декому вдається навiть сфотографувати!
Власне, головною метою того походу був водоспад Дiвоча Коса. Так його назвали туристи. А мiсцевi... Водоспад то й водоспад, що особливого? Та нiчого, потiчок дзюркотить собi з висоти трьох поверхiв, унизу «розплiтаючись на пасма»...
Води тут — якої хочеш... Свого часу польськi шляхтянки, обираючи з кавалерами мiсце виїздiв на природу, ставили умову: щоб була «жива» i «мертва» вода. На Королiвському Полi є i та, i та! «Жива» — це цiлющi мiнеральнi джерела, досi нiким не «прихватизованi», а «мертва» — джерела радоновi, що використовуються в мiсцевiй полiклiнiцi, бiля самого туркомплексу. У селi Руська-Мокра — аж три мiнеральнi джерела. Нiчого примiтного: зовнi, мов собача буда, з якої цебенить водичка. А набереш, покуштуєш — о!.. Смак — королiвський. I газована, їй-богу!
Особливе знайомство з водою — похiд угору вздовж потоку, що просто бiля туркомплексу. Через кiлометр-другий потрапите у такi мiсця, що антураж «Володаря перснiв» вiдпочиває! Там ще одна «ванна молодостi». Бр-р-р!.. Класно!
Але все це було лише прелюдiєю до величної симфонiї вражень на «фiрмовiй» екскурсiї «Полонини i три озера». Тримостовий ЗIЛ-131 (iншi тут не ходять) iз пасажирським салоном вивiз нас високо в гори — туди, де тiльки пасуться отари овець i напiвдикi гуцульськi конi. Тиша, простiр i вiтер панують там, i красот не змалювати словами. Гiрськими очима блищать озерця. 1500... 1600... 1700... Три висоти — три чарiвнi кришталевi водойми. Бiля однiєї з них нам влаштували пiкнiк на «жертовному каменi». На касетi: «Там у гаю зелененькiм ходить Довбуш молоденький...». Поки ми шашликували, наш гiд, усезнаючий авторитетний рятувальник Петрович, раптом роздягнувся i так, у плавках, оббiг озеро, а потiм — раз-раз — видерся на суворий каскад скель. Уже за п’ятнадцять хвилин його ми змогли розгледiти лише у бiнокль. Що це було — атракцiон для туристiв? «Нi, — смiється Петрович. — Я перевiрив, чи нiхто не посягнув на едельвейси...».
Були ще традицiйнi поїздки до найбiльшого високогiрного озера — романтичного Синєвиру, до «Мертвого моря Карпат» — солоного озера в Солотвинi... Розмаїття екскурсiй ми так i не вичерпали.
Усi два тижнi пройшли на тлi сунично-чорнично-малиново-ожинової розкошi. Заростi ягiд починаються перед туркомплексом.
Та ще одне тло було важливiшим, хоча й не вiдразу помiтним. Село i люди. Спокiйний ритм життя (нiби в розпорядженнi вiчнiсть), привiтнi обличчя, щирi розмови, цiкавi долi... Горяни здалися зовсiм не суворими. Їхнi дерев’янi хати хочеться розглядати, а чудернацьку мову слухати. I кава в них — справжня закарпатська! — по гривнi фiлiжанка. Правда, народнi майстри орiєнтуються насамперед на австрiйських, чеських, польських покупцiв... Але це ж неважко виправити — чи не так, панове спiввiтчизники? Та й самi австрiйцi люди нiчого. Справжнi, альпiйськi. Якось ми бачили в селi їхню духову капелу — приїхали собi хлопцi в гостi до родичiв i влаштували iмпровiзований концерт просто на вулицi. Накрапав дощик, а в Усть-Чорнiй лунали тирольськi маршики...
Людяно i на туркомплексi. Пiвредакцiї нашої вiдвело душу на «Ялинцi» й потоваришувало з її працiвниками. Сподiваємося зустрiтися ще. Хоча б i цiєї зими. Лижно-снiжних принад ми ж iще не спiзнали!
КОРОЛІВСЬКИЙ СЕЗОН
Наступного лiта всi до «Ялинки»!
«Прем’єр-тур» — 9-21 червня.
«Альпiйськi луки» — 15-27 червня.
«Гiрськi квiти» — 21 червня-3 липня.
«Гiрська казка» — 27 червня-9 липня.
«Туристичний рай» — 3-15 липня.
«Чорничний бум» — 9-21 липня.
«Суничне море» — 15-27 липня.
«Джерела» — 21 липня-2 серпня.
«Озера» — 27 липня-8 серпня.
«Малинник» — 2-14 серпня.
«Гiрський ручай» — 8-20 серпня.
«Полонина» — 14-26 серпня.
«Ожиновий збiр» — 20 серпня-1 вересня.
«Грибне полювання» — 26 серпня-7 вересня.
«Осiнь...» — 1-13 вересня.
«ПреКрасний лiс» — 7-19 вересня.
«Оксамитовий сезон» — 13-25 вересня.
«Лiсова панорама» — 19-27 вересня.
«Бабине лiто» — 25 вересня-7 жовтня.
«Закриття сезону» — 1-11 жовтня.
|
|
|
Просмотреть все статьи |
|
|
|
|
|
|
|
|
