|
|
|
|
 |
 |
|
|
|
 |
|
|
|
25.12.2006 -
Політ доктора Фауста
|
|
Прага — мiсто метафiзичне. Особливо вночi. Вiдтак основоположнi аспекти буття, iлюстрованi вiдповiдними притчами та легендами, опосiдають тут кожну площу, вуличку та будинок. I навiть дозволяють собi без дозволу
влазити у голови непiдготовлених до такої психiчної атаки туристiв. Тож поки останнi не навчаться захищатися вiд фiлософської iнтоксикацiї за допомогою пива, кнедликiв i печених свинячих колiнець, їм доводиться вислуховувати всiляку маячню.
Наприклад, на Карловiй площi вiтер зi стародавнього комина нашепоче iсторiю про доктора Фауста, котрий мешкав саме тут i лiтав уночi над Прагою, i про елiксир молодостi, про який мрiялося вiками. (Мрiється й нинi — тiльки його пошуковцi тепер називаються не алхiмiками, а генетиками). Утiм, хiба може принести щастя диявольський дарунок? На жаль, над цим рiдко хто замислюється... А Мефiстофель i справдi має причетнiсть до цього куточка Праги. Ось тiльки опiкувався вiн не так гетевським Фаустом, як одним iрландським авантюрником, котрий завдяки цьому примудрився дуже довго дурити iмператора Рудольфа II, обiцяючи перетворити свинець на щире золото...
Iз шiстнадцятого сторiччя перелiтаємо у вiсiмнадцяте й вiдразу потрапляємо на вiкопомну виставу у Ставовське дивадло — Становий театр. Саме тут вiдбулася трiумфальна прем’єра моцартiвського «Дон-Жуана». Вiдтодi цей великий композитор, цей невисокий чоловiчок iз безмежною фантазiєю називав Прагу не iнакше, як «моя Прага», а городян — «мої пражани». Як вiдомо, в усiх операх Моцарта добро неодмiнно перемагає зло, але заслуга Праги i згаданого театру не в тому. Пiсля «Дон-Жуана» у його музицi щось невловимо змiнилося, вона
стала глибшою i позачасовою. А сам композитор остаточно спростував примiтивне обивательське гасло про те, що у людини таке єство, яке у неї їство. Звiсно, вiн любив попоїсти, але харчувався поганенько...
Iще один стрибок над Влтавою та рiчкою часу — i ось вiн, славетний «Танцiвний будинок» — найцiкавiше архiтектурне диво Праги кiнця ХХ столiття. А придумав його не хто iнший, як Вацлав Гавел, переможець чеського комунiстичного дракона. Просто жив вiн по сусiдству, жив — та й захотiв утiлити в каменi своє прагнення до змiн у країнi та людських душах. I закружляли по набережнiй двi башти — й Джинджер Роджерс. Вони вражають кожного, хто не втратив дитячої залюбленостi у правду, красу та свiтло.
|
|
|
Просмотреть все статьи |
|
|
|
|
|
|
|
|
