Прикарпатський Гобітон

Мандруючи рідними теренами, іноді зустрічаєш пам'ятки, першою реакцією на які є подив, другою — захват, а третьою — непереборне бажання знайти відповідь на запитання: «Що це таке і звідки воно взялося?!».

Пригадайте дивовижну епопею «Володар Перснів», яку подарував світові Джон Рональд Руел Толкін. Пам'ятаєте країну гобітів — зелений і затишний Шир та його столицю? Уявіть собі, що ми маємо власний Гобітон... неподалік від Львова. Дорога в'ється серед вкритих лісом височин і веде до зеленої гірки зі скельними виступами, в яких видовбані десятки нірок-комірчин. До них можна увійти лише навколішки — якщо ви, звісно, не гобіт. До того ж більшість нір має симпатичні дерев'яні дверцята. Так і чекаєш, що на поріг зараз вийде господар на ім'я Більбо Торбінс, аби погомоніти й викурити люльку-другу, випускаючи дим кільцями.

Реальна історія цієї місцини не менш цікава, ніж толкінівська. Наша «гірка з нірками» — лише малесенька частинка великої пам'ятки, офіційна назва якої звучить цілком серйозно: історико-куль-турний комплекс із центром — городищем ІХ-ХІ століть у селі Стільське Миколаївського району Львівської області. Археологічні дослідження підтвердили народні перекази проте, що понад тисячу років тому тут, на вкритому пралісом плато, було величезне укріплене місто — столиця князівства чи держави. В ті часи на території Прикарпаття існувала спільнота слов'ян Біла Хорватія, про яку написано ще у книзі візантійського імператора Костянтина Багряно-родного (X століття) та у «Повісті минулих літ». А в документах XIV століття з ва-тиканських архівів віднайдено згадку власне про містечко Стольсько.

За площею білохорватське Стольсько було справжньою дивовижею серед європейських міст у ІХ-ХІ століттях. Займало 250 гектарів при загальній довжині оборонних стін близько 10 кілометрів! Територію давнього міста кілька разів оперізували потужні вали, рови та штучні тераси. На валах стояли дерев'яні стіни та сторожові башти, до яких ізсередини дитинця були прибудовані житлові, господарські та військові споруди. Навколо дитинця в укріпленому передмісті мешкали вільні міщани, про що свідчать відкриті археологами рештки численних садиб, предметів ужитку, зброї. Білі хорвати (на відміну від сучасного місцевого населення) розуміли надважливість транспортного сполучення — при розкопках знайдено фрагменти відомої з переказів брукованої «Білої дороги», що вела до граду. Більше того, у IX столітті давнє місто сполучалося з головною прикарпатською артерією — Дністром. Для цього служив 11 -кілометровий водний шлях, спеціально налагоджений на річці Колодниці. Звичайно, досвідчені в інженерній та оборонній справі мешканці Стольсько не обійшлись і без підземних споруд, мережа яких становила справжнє «місто в місті». Ці підземелля досі чекають на своїх дослідників.

В околицях Стольсько існували численні поселення, некрополі та святилища. Одним із них і є наша «гобітська» гірка у присілку Діброва. Приміщення в скелях були видовбані, ймовірно, у дохристиянські часи, а пізніше їх заселили мо-нахи-скитники.

Звідки ж дверцята, ще й замкнені на замки? Все дуже прозаїчно. Сучасні «аборигени» використовують дохристиянські помешкання як комори під картоплю. Що вдієш — національна хазяйновитість... Чи безгосподарність?

Поруч збереглася ще одна загадкова пам'ятка — природно-рукотворний кам'яний міст. Кажуть, на ньому у язичницькі часи приносили криваві жертви. Можливо, й людські.