|
|
|
|
 |
 |
|
|
|
 |
|
|
|
07.11.2006 -
Перейти Йордан
|
|
«Це було у Вiфаварi, по той бiк Йордану»... Щоразу, виголошуючи у своєму храмi на другий день Великодня цей євангельський рядок, я робив паузу. Бо намагався уявити мiсцевiсть, де Христос-Спаситель був уперше впiзнаний людьми — через Свого пророка й Хрестителя Iоанна Предтечу…
Йорданiя — заповiтна мрiя кожного українського прочанина. Та якщо iгумен Даниїл на початку ХII столiття або Василь Григорович-Барський у ХVIII столiттi витратили на неблизьку близькосхiдну прощу мало не по пiвжиття, я мав вкластися у тиждень. Тому й мої йорданськi днi видалися спресованими, як тексти Бiблiї.
ДЕКАПОЛIС
Квiти й камiння
У столицi Йорданiї Амманi — колишнiй Фiладельфiї — на Цитадельнiй горi квiтнуть червонi анемони. Їхнi вогненнi пелюстки нагадують про численний сонм мученикiв, сповiдникiв, святителiв — не злiчити їх! — котрi пройшли цими крем’янистими дорогами до кривавих арен i судилищ. Проте не зникли у глибинi вiкiв, бо виявилися мiцнiшими вiд мармурових колон i гранiтних постаментiв, розкиданих, мов дитячi кубики, катаклiзмами минулого. Святих збирає Церква, а камiння — археологи, котрi ретельно викопують розбитих тисячолiтнiх iдолiв. Вони й насправдi прекраснi — усi цi античнi храми, фонтани, статуї та колонади. Проте серце рвучкiше б’ється бiля решток непримiтної апсиди вiзантiйської базилiки. Правильно сказав поет: «Храм поруйнований — все ж храм...».
Йорданiя володiє п’ятьма мiстами євангельського Десятиграддя (ще чотири — у Сирiї та одне — в Iзраїлi). Грандiознi руїни Гераси (теперiшнього Джераша) — наче декорацiя до п’єси про швидкоплинний час. Сонце розпинає туристiв на перехрестях давнього мiста, примушуючи дедалi частiше спотикатися об глибокi борозни, вичовганi стародавнiми возами й колiсницями. Мало хто доходить до величного храмового комплексу на узвишшi, котрий свого часу був яскравим християнським маяком у язичницькiй «землi гадаринськiй». Не одного — легiони бiсiв вигнав Христос свого часу iз деяких мiсцевих мешканцiв. Вигнав назавжди. Тому, напевно, тут у самому повiтрi розлита дивовижна умиротворенiсть. I тiльки ящiрки змiтають порох з уцiлiлих мозаїк кафедрального Козьмо-Дамiанiвського собору...
МАЇН
Джерела для тiла i душi
За винятком особливих випадкiв, майже всi хвороби — вiд грiхiв. Приходять вони не як Божа кара, а як наслiдок вчинку нерозважливих пращурiв — Адама з Євою — та власної необачностi. Адже головний закон Нового Завiту — любов; i любити треба не лише своє тлiнне тiло, а й безсмертну душу. На жаль, i давнi, й сучаснi грiшники не дослухалися та не дослухаються до подiбних мiркувань нудних попiв. У цьому легко переконатися бiля пiвнiчних околиць Мертвого моря, у мiсцевостi Хаммамат-Маїн. Красиве слово «хаммам» означає просто «лазня». Одначе маїнськi купальнi незвичайнi. Грандiознi потоки термальних вод спадають iз помаранчевих гiр i утворюють гарячу рiчку, що обпiкає п’яти гостям утаємниченої долини.
Я блукав мiж паруючими водоспадами i уявляв, як щодня на ношах чорношкiрi раби приносили сюди крутими стежками могутнiх, але хворих володарiв — гонителiв Христа. Спочатку Iрода Великого, убивцю вiфлеємських немовлят, а потiм його сина Iрода Антипу, убивцю Iоанна Хрестителя. Нiби на власнi очi бачив, як обережно опускали їх у мiнеральнi води, а вони рознiжено квоктали, сподiваючись на зцiлення. I справдi, дiставали тiлесну полегкiсть, яка, однак, нiяк не позначалась на їхнiх чорних серцях. А потiм тих володарiв вiдносили назад, на сусiдню гору Махер, де у розкiшному палацi веселилися царедворцi, а в кам’яному пiдвалi мучилися в’язнi. Нинi палац лежить у руїнах, i навряд чи можна вiднайти залу, де танцювала на днi народження молодшого Iрода сумнозвiсна розпусниця Саломея. Так само невiдомi й мiсця поховання згаданих тиранiв, померлих вiд страшних недуг. А ось печерна «камера» Предтечi збереглася. Нечисленнi прочани довго моляться на мiсцi страти Янгола пустелi, як називає Iоанна Церква. I здається, серед тишi йорданських гiр справдi вчувається шурхiт янгольських крил.
ПЕТРА
Святинi в поганському мiстi
Це загублене i вiднайдене мiсто народу набатеїв — головна принада країни. Петра вражає кожного, хто в кiнцi глибокого, схожого на тунель каньйону раптом бачить багряний мiраж iз «Тисячi i однiєї ночi».
Ми потрапили сюди пiсля рясного дощу (рiдкiсний випадок для пiвдня Йорданiї!), тож муаровi колони та вишуканi фризи сяють первозданною красою. Доброзичливi бедуїни запрошують сiдати на вiслючкiв — адже мiсто розкинулося вiд обрiю до обрiю. Та прочанину не потрiбнi такi послуги: набитi ноги — найкраще приношення Боговi перед зустрiччю зi святинею.
А християнських святинь у Петрi не бракує. До речi, часто-густо вони лишаються поза увагою туристських юрмищ. Може, це й на добре: метушня у цiй кам’янiй чашi недоречна. Вiдтак сам-один я рушив через пагорби в далекi гори. По дорозi роздивлявся чудовi мозаїки собору, витесанi з рiдкiсного блакитного гранiту колони ще одного християнського храму... I раптом майже фiзично вiдчув недобрий погляд. Обернувся — i побачив велетенську, на пiвнеба, стiну, всуцiль укриту мереживом скельних гробниць iз чорними проваллями поховальних камер. Ну як тут було обiйтися без пафосу бiблiйних пророкiв? Тому й гукнув до тiней забутих набатеїв просто у широчiнь краєвиду. Здається, приблизно таке: «О безумцi, що намагалися прихилити небо та придбати у вiчностi виграшний лотерейний бiлет! Нащо ви не дали, по слову Господньому, мертвим ховати своїх мерцiв? Я ж — не ваш, i не винен у тому, що у ваших «мальованих гробах» нинi гуляє вiтер i панує мерзота запустiння...». Перехрестився — i тiнi вiдступили у свiй морок...
Година пiдйому — i ось вiн, так званий Дейр, у перекладi з арабської — Монастир, жадана мета прочанина. Цей величний, вирубаний iз цiлої гори фасад теж колись служив для поганських мiстерiй. Та згодом, у вiзантiйський перiод Петри, ченцi перетворили його на православний храм. I тим самим заснували обитель, всiяли околишнi скелi келiями, якi сполучалися зi свiтом лише карколомними, теж у скелях вибитими сходинками.
А ще далi, за кiлькома перевалами, вже зовсiм у синiй височинi виблискує на сонцi купол гробницi первосвященика Аарона. Там донинi спочиває вiн, рiдний брат Мойсея — той, кому Бог доручив проповiдувати перед обраним народом замiсть недорiкуватого пророка. Аарона шанують усi — i християни, i мусульмани, й iудеї.
Шкода, але я вже мусив повертатися: до головної святинi Петри пiдiйматися, либонь, не один день...
АКАБА
Сучасний шик i древнiй дух
Що робити прочанину в шикарному готелi на березi Червоного моря? Головне — не втрачати присутностi духу в боротьбi зi шведами, котрi не лише занапастили Україну, програвши пiд Полтавою, а й вигадали безбожно спокусливий «шведський стiл». Жарти жартами, але справдi — лiпше iз чашкою чаю сiсти бiля вiкна та вiддатися спогляданню околиць.
Акаба — унiкальне мiсце. Бо зi згаданого вiкна видно унiкальнi руїни. Нещодавно тут розкопали залишки церкви, спорудженої у першому (!) столiттi пiсля Рiздва Христового. Знак оклику — то нагадування шановним читачам, що до цього вiкопомного вiдкриття найдавнiшим наземним християнським храмом вважалася будiвля у Дура-Європосi (Сирiя), датована III столiттям. Адже у першi три вiки свого iснування Церква зазнавала таких переслiдувань, що раннi християни мусили ховати святинi у похмурих катакомбах. А тут майже двi тисячi рокiв тому сяяло сонечко, плюскотiли лазуровi хвилi й допитливi кораловi риби дослухалися до церковного спiву, що безбоязно линув iз дверей храму. I звучав той спiв, певно, арамейською, рiдною мовою Спасителя.
Вiдтодi багато хвиль — i не лише лазурових — прокотилося цими берегами. Але Йорданiя завжди лишалася християнською країною. Нинi лише десять вiдсоткiв її населення сповiдує православ’я (решта — мусульмани), однак взаємнiй любовi, повазi та вiротерпимостi у мiсцевого люду могли б повчитися i деякi цiлком «канонiчнi» конфесiї з рiдних теренiв...
Неподалiк вiд готелю — сучасна церковця, в якiй наразi порожньо, але дверi гостинно вiдчиненi. Всерединi я знайшов скромний напiвпрозорий iконостас без пишнот i позолот, арабську в’язь i просвiтленi лики святих — мiсцевих i «загальнолюдських». Зi стiни простягала до мене чашу свята великомучениця Варвара, чиї мощi спочивають у нашому Володимирському соборi, а свята Параскева-П’ятниця пiдставляла сонячному променю нiжне дiвоче личко... Тому, коли у храмi з’явився побожний юнак (очевидно, час готуватися до вечiрнi), я, не замислюючись, подарував йому останню листiвку iз зображенням своєї улюбленої П’ятницької церкви, що у Музеї просто неба в Пироговi, пiд Києвом. Нехай i на цьому краєчку землi пребуде наша Україна.
ЙОРДАН
Два береги Святої Землi
Вiфавар — iсторичне мiсце богоявленських подiй — знайдено лише 1995 року. Точнiше, розкопане, бо давнi перекази вказували саме сюди. Вiфавар освячений стопами Самого Господа, Його Предтечi та преподобної Марiї Єгипетської. А до них — пророка Iлiї, вознесеного на небо у вогненнiй колiсницi з пагорба, який дотепер носить його iм’я. Я теж пiднявся на це невелике узвишшя, аби охопити поглядом усю Йорданську долину, густо зарослу тамарисковими хащами. Вiднедавна крiзь них прокладено стежки й дорiжки, котрi виводять до залишкiв Лаври — великого вiзантiйського монастиря, до джерела Iоанна Хрестителя, до каплички, спорудженої у IV столiттi точнiсiнько на мiсцi хрещення Iсуса Христа... Щоправда, норовливий Йордан уже давно вiдступив iз-пiд її фундаментiв i несе свої води за кiлькасот метрiв звiдси. Там, де пишається золотими банями сучасний Богоявленський храм, споруджений i оздоблений усiм православним миром. Стiни зводили самi йорданцi, розписи виконували греки, а золотили верхи росiяни. Одразу за вiвтарем храму — стрiмкий потiк. Оце i є Священна Рiчка, зовсiм не схожа на свої тихi верхiв’я при витоку з Генiсаретського моря.
Весняний Йордан на колiр — кава з молоком. Чи, по-бiблiйному, молоко з медом. З усiх-усюд вiн збирає струмки, потiчки й рiчечки, якi наповнюють його галiлейською рiллею, самарiйською глиною, єрусалимським пiском... I мiцним кременем iз Йорданських гiр. Тому в пляшках, якi прочани занурюють у бурхливу глибiнь, опиняється не вода, а наче квiнтесенцiя усiєї Святої Землi. I що Йордану сучасний кордон? Рiчка єднає обидва береги, а разом iз тим — Схiд i Захiд, вчора i завтра, Небо i землю...
А найголовнiше — уже стiльки рокiв єднає та примирює Бога й людину. НА ПРОЩУ ДО ЙОРДАНУ Тепер це просто. Досить звернутися до будь-якого туроператора по Йорданiї — i вам пiдберуть маршрут, у тому числi паломницький. Авiарейси Київ — Амман — Київ здiйснюються цiлий рiк, а караван-сараїв у країнi немiряно. Найголовнiшi святинi християнства розташованi в межах 1–5 годин їзди вiд столицi. Цiни немалi, як для бiдного прочанина, — вiд 1000 доларiв. Але сума включає усi пересування по країнi й часто-густо — вхiднi квитки до iсторичних комплексiв. А ось наповнити тi поїздки духовним змiстом — уже ваша особиста справа
|
|
|
Просмотреть все статьи |
|
|
|
|
|
|
|
|
