|
|
 |
 |
Почуваєшся, ніби у божих долоньках
|
 |
|
 |
 |
|
|
|
 |
|
|
|
07.11.2006 -
Почуваєшся, ніби у божих долоньках
|
|
Iз виставками менi довелося помандрувати: Францiя, Бельгiя, Нiдерланди, Нiмеччина, Британiя... Мрiється ще побувати в Iспанiї, побачити творiння Антонiо Гаудi.
Перше, що хочеться зробити в новому мiстi чи країнi, це прокинутися вранцi й пiти поснiдати у маленькiй кав’ярнi. Тодi якось вiдразу проймаюся настроєм мiста, починаю його вiдчувати... Це для мене найлiпший вiдпочинок.
Музеї, галереї — все це, зрозумiло, завжди у полi зору. Та парадокс: здавалося б, я художник i повинна просто-таки тягнутися туди, але можу лише з пiвгодинки вивчати мистецькi полотна, а потiм враження стають такими сильними, що мушу шукати мiсце, аби усамiтнитись i вiдпочити.
Буває, пiсля мандрiвок пам’ятається не так усе мiсто з музеями та вулицями, як твори мистецтва. Маю свою картину «Тi, що їдять картоплю» iз вiдомими вже багатьом маленькими чоловiчками, їх ще називають ангеликами. Звичайно, хочеться побачити однойменну картину Ван Гога.
Взагалi я жахливий трудоголiк, мандрiвки поєдную з роботою. Час вiд часу вiдчуваю, що внутрiшнi ресурси вже на межi — це коли рано встаю, пiзно лягаю, маю багато спiлкування. Але вiдновлююся дуже швидко й невдовзi починаю нудьгувати за всiм, що, здавалося б, стомлює.
Допомагають вiдпочити бiла барва, колiр вершкового масла. Вони у мене i в домашньому iнтер’єрi. Маю молочний диванчик, де душа може розгорнутися i де любить вмоститися кицька животиком догори... А ще люблю поласувати кашками: гречаною, пшеничною зi шматочком масла. Поспiшаю пiд вечiр додому, думаючи про таку смакоту.
Мiстом стараюся мандрувати пiшки. Вiд руху отримую задоволення. Знаходжу час для занять йогою.
Не люблю вiдпочивати там, де надто багато людей i сонця. Менi, якщо до моря, то найкраще у жовтнi й, наприклад, десь у маленькому пансiонатику в Форосi. Почуваєшся, нiби у божих долоньках...
|
|
|
Просмотреть все статьи |
|
|
|
|
|
|
|
|
