 |
Я намагалася бути ближче до нашого гiда, всотувати його розповiдi й «чисто» одеський патрiотизм. Правда, за його версiєю, бiльшiсть прославлених музикантiв, поетiв i гумористiв, розкиданих по глобусу (вислiв гiда) народилися саме в цьому мiстi.
Рано-ранесенько ми вийшли на Дерибасiвську з готелю «Пасаж» — подихати повiтрям Одеси. Цю вулицю, хоча вона й не має виходу до моря, городяни вважають центральним променадом. Тут можна сфотографуватися на 12-му «золотому» стiльцi, який стоїть на «площi Остапа Бендера» (за розмiрами дуже скромна — 3 квадрати). Ми ще встигли це зробити, бо пiзнiше було не доступитися. Можна й посидiти поруч iз Леонiдом Утьосовим. Пам’ятник вiдкрили 5 рокiв тому, 1 квiтня. Тут же — й магiчна телефонна будка з гучномовцем, де вiдповiдна комбiнацiя цифр вiдтворює пiснi легендарного спiвака. А за крок — кiнотеатр «Уточкiно», названий на честь одеського плавця, яхтсмена, боксера, велосипедиста, льотчика Сергiя Уточкiна, який ширяв над єгипетськими пiрамiдами на повiтрянiй кулi. Перепочити гарно в парку, колишньому саду, райськi яблучка в якому виростив засновник — Фелiкс Де Рибас, брат «того самого» Де Рибаса, iм’я котрого носить вулиця. Парк славиться найкращими сувенiрами в Одесi. Йдучи далi, можеш подумати, що потрапив до музею: кожен метр Дерибасiвської чимось вiдзначився. Наприклад, готель «Фрополi» — невеликий, але дуже достойний, заснував не хто iнший, а сам iдеолог i органiзатор одеського фестивалю реклами на тiлi — «Body-art», що вiдбувається щороку на початку травня.
Iнший шедевр мiста — Приморський бульвар, парадним входом на який вважаються Потьомкiнськi сходи. Вони ведуть вiд Морвокзалу, а вгорi увiнчуються пам’ятником герцогу Еммануїлу Ришельє — французовi, одному з найвидатнiших градоначальникiв Одеси. До речi, саме герцогу мiсто завдячує бiлими акацiями. Неподалiк — вiдомий готель «Лондонський», де вже понад столiття зупиняються знаменитостi. Торiк на Приморському ще й запустили фунiкулер. Знесилених туристiв вiн залюбки й безкоштовно возить до моря й назад. У протилежному кiнцi бульвару — рукотворний пам’ятник Пушкiну, бiля якого фотографуються здебiльшого iноземцi. За спиною в поета — Одеська мерiя, а поруч — 250-пудова чавунна гармата, нагадування про Кримську вiйну 1853-56 рокiв. Нинi бiля неї закоханi полюбляють милуватися морським краєвидом. Ми, до речi, теж спробували освоїти сходження на гармату. Вийшло!
А ось i славнозвiсна одеська Опера (1809). На жаль, реставрацiя все ще триває (вiдкрити мистецьку оазу обiцяють у 2007-му). Хай там як, а Театральна площа у свята завжди гамiрна i весела. Саме тут цього року стартувала i ХХХIII Одеська «Гуморина».
Як добре, що наш вiзит припав... на 1 квiтня! Одеса нагадувала справжнiсiнький веселий вулик. Я зрозумiла, чому так багато фанатiв «Гуморини» залюбки вирушають сюди за тисячi миль. Адже саме цього дня можна позбутися всiх комплексiв: вифарбувати волосся i обличчя, перевдягнутись у лiтературного персонажа — i всi лише вiтатимуть тебе. Цей день — суцiльний вир найяскравiших барв, найприкольнiших хохм i найфантастичнiших зустрiчей. У концертних залах виступали всенароднi улюбленцi — гумористи, кавеенщики, артисти i поети. I хоча девiзом «Гуморини» стало «Вiдпочиньмо вiд полiтики», «оратори» не оминули цiєї теми.
А ми зазирнули до Будинку клоунiв. Бували в таких? Я — нi. Одразу пригадався невеселий i незграбний цирковий паяц, який сумує посеред арени. Але в Будинку клоунiв вони поруч iз тобою розмовляють i жартують. Виходить справдi весело! Цей «штаб» трюкачiв три роки тому заснував Георгiй Делiєв iз «Маски-шоу». Тут же — доволi специфiчний ресторан «Мана-Мана» з dinner-шоу: вiдвiдувачiв обслуговують реальнi артисти в подобi офiцiантiв.
Серед вуличних заходiв — кефiрний чемпiонат пам’ятi Панiковського, показ оригiнальних мод пам’ятi мрiї Бендера про бiлi штани (замiсть традицiйної червоної стрiчки розрiзали шарф Остапа Iбрагiмовича). Завершилася «Гуморина» карнавальним дiйством на Куликовому полi — парадом лiтературних, телевiзiйних i анекдотних персонажiв.
Дихають гумором i несподiванi «iсторичнi» куточки Одеси. На однiй iз брам ми прочитали: «Обережно — у дворi глухий пес. Стукати тричi». I такi «шедеври» — на тлi цiлком серйозних досягнень архiтектурної думки: тут i ренесанс, i арт-нуво, i авангард...
Дивне це мiсто i городяни. Наш гiд пiсля змалювання «одеської Уолл-стрiт» — вулицi Ришельєвської — перейшов на розповiдь про Тещин мiст. За легендою, його побудував пiсля вiйни один iз градоначальникiв, щоб самому швидше дiставатися до тещi на млинцi. А вже зi слiв нашого провiдника, торiк нащадок того будiвника приїхав iз-за кордону i влаштував банкет на мосту на честь своєї бабцi, яка нiбито живе в Iзраїлi.
I для контрасту: не забудьте, що в Одесi є музеї. Для нас справжнiм вiдкриттям стала картина Караваджо «Взяття Христа пiд варту» (1573), що виставлена в Музеї захiдного i схiдного мистецтва. Це єдине полотно славетного iталiйця в Українi.
Неперевершенi шедеври — це одеськi пляжi. Найвiдомiшi — «Ланжерон» iз його дельфiнарiєм, «Аркадiя» та «Лузанiвка». Кожен одесит обирає свiй. Вiн може у спеку їхати трамваєм через усе мiсто, щоб якусь годинку вiдпочити на клаптику пiску бiля Чорного моря. А увечерi узбережна зона виблискує вогниками розваг. Вiдповiдних закладiв тут стiльки, що сумувати не доведеться. Як i мiсць проживання — вiд кiмнати у старому одеському дворику до розкiшного номера в готелi. Найжаданiшим мiсцем лiтнього вiдпочинку є район «Аркадiї» з її оазами комфорту. Найпопулярнiший готель — «Морський», що має басейн з елементами аквапарку, гiдромасажне обладнання, тренажерний зал та iншi засоби для чудового самопочуття i настрою. Пообiдати? Ласкаво просимо до вiрменського ресторану «Медея», названого на честь розпорядницi закладу. Фiрмова страва — шашлик iз тондира, приготовлений у ямi. Екзотика! Смакота!..
Вас завжди чекають у «перлинi бiля моря». Спробуйте самотужки розгадати феномен цього мiста. Якщо зможете. Хоча тут якраз важливий не результат, а процес. В одеських трамваях можна довiдатися всi новини, на Привозi приємно здивують цiни i вага покупок, а на вулицi вам завжди з усмiшкою пiдкажуть, як побачити «щось цiкавенького». Тут є що подивитись i кого послухати. I тепер я вiрю гiдовi — найталановитiшi люди народжуються саме в Одесi.
|
