 |
Мало не кожен корiнний киянин розкаже вам з пiвдесятка вигаданих чи напiввигаданих iсторiй, пов`язаних iз цим мiсцем i з самим паном Городецьким. Ми ж навпаки — пропонуємо iсторичну оповiдь, яка, однак, здатна заiнтригувати не менше за чергову вигадку столичних старожилiв. Лешек Дезидерiй Владислав Городецький народився 23 травня 1863 року в родинному маєтку Жабокричi на українському Подiллi. В гiлках родоводу Городецьких неважко заблукати, тож скажемо лише, що визначний архiтектор походив iз польського аристократичного роду, який на час його народження переживав чималу скруту. Дитинство Лешека пройшло на тому ж Подiллi. Розкiшна природа, самобутнi звичаї, мальовничi краєвиди — все це, без сумнiву, вiдiграло не останню роль у становленнi молодої особистостi й пояснює її потяг до живопису.
Ще у шкiльнi роки викладачi помiтили у хлопця неабиякi здiбностi до малювання, i Городецький продовжив навчання в Петербурзькiй академiї мистецтв. Вона славилась як найкращий мистецький навчальний заклад iмперiї та водночас настирливо привчала до консерватизму. Не дивно, що Городецький почувався тут незатишно i з першою ж нагодою вирвався зi столицi. Це трапилось аж через три роки: студент вирушив здобувати практичнi знання до українського мiстечка Уманi, яке тодi було визнаним культурним осередком. Там його роботи мали неабиякий успiх. Але молодий митець прагнув не такого спокiйного, виваженого i розпланованого життя. Хотiлося значних замовлень, гучних аплодисментiв... i великих гонорарiв.
На початку 1890-х рокiв, саме в розпал «будiвельної лихоманки», коли за лiченi роки Київ прикрасили сотнi вишуканих будинкiв усiх популярних на той час стилiв, Владислав Городецький опинився у Києвi. Тут розкрився творчий потенцiал, професiоналiзм i працелюбнiсть випускника iмператорської академiї. Здається, марно було сподiватися, що посиплються вагомi замовлення, проте саме так i сталося. Перших фундаторiв Городецький знайшов серед своїх впливових друзiв iз Київському клубу мисливцiв. Архiтектор був ще й затятим i вправним мисливцем. Певно, його товаришi були переконанi, що олiвцем та лiнiйкою Городецький володiє не менш вiртуозно, нiж рушницею. I мали-таки рацiю. Отож Городецький блискавично здобув гучну славу архiтектора.
А як пристрасний мисливець вiн кожен зi своїх солiдних гонорарiв обов’язково вiдзначав великим полюванням. Спочатку обмежувався територiєю Росiйської iмперiї, потiм вирушив з експедицiєю до Африки, звiдки привiз чимало цiкавих експонатiв для мисливського музею в Києвi. Є свiдчення, що Городецький мав справжнього живого жирафа й водив його мiстом на подив i захват киян. Iснувала легенда (а може, це й правда?), що однiєю з хатнiх тварин у Городецького було слоненя. Треба сказати, екзотика постiйно супроводила будiвничого.
Сама поява в мiстi Городецького — архiтектора-мiльйонера, дендi й бонвiвана — виглядала як епiзод iз модного нiмого фiльму про життя бомонду. Вiн приїхав за кермом шикарного авто-ландоле (Landaulet, шалено модний тип автомобiльного кузова), що вабив око лаком, срiблом i червоним деревом. Водiй, вiн же власник, як iстинний спортсмен-автомобiлiст, був одягнений у кепi, кiлькаметровий шарф та шкiряне напiвпальто, а на його лискучому плечi примостилася мавпочка. Не дивно, що вiн ще за життя став своєрiдним персонажем мiського фольклору.
1897 року щасливий випадок дав Городецькому змогу стати до виконання однiєї з найвiдомiших i найвдалiших його робiт — спорудження костелу святого Миколая. Фасад храму витриманий у суворому готичному стилi, прикрашений двома великими i однiєю маленькою вежами, багато оздоблений скульптурами i дещо нагадує зовнiшнiм виглядом славетну Votiv Kirсhe у Вiднi. Бездоганна пропорцiйнiсть i врiвноваженiсть, довершенiсть i яснiсть композицiйного задуму поєднуються з так само бездоганним виконанням кожної деталi, починаючи вiд фiгур святих на фасадi й закiнчуючи латунними дверними ручками, завiсами та засовами. У Києвi поширена думка, що пiд час спорудження костелу на Городецького дуже вплинула смерть його красунi дружини — нiбито вiн прагнув передати свої страждання холодному бетоновi. Можливо, архiтектор i хвилювався з якогось приводу, але напевне не через смерть дружини. Рiч у тiм, що вона пережила чоловiка на кiлькадесят рокiв. Вiд шлюбу з нею — Корнелiєю Марр, дочкою вiдомого пiдприємця — народилося двоє дiтей. Просто як кожен справжнiй митець Городецький цiнував красу в будь-якому її проявi й намагався зробити її ще досконалiшою. Так було i з його дружиною. Городецький захоплювався моделюванням одягу i взуття для вродливої Корнелiї. Вiн проявив себе ще й як непоганий ювелiр, але коштовностей на пiдтвердження цього, на жаль, не залишилось.
Наступне вiдоме творiння архiтектора чомусь теж пов’язують iз трагедiєю в родинi. Йдеться про той самий «Будинок з химерами». Кажуть, страшнi морськi чудовиська, що звiшують морди зi стiн споруди, — то згадка про трагiчну загибель улюбленої дочки пiд час вiдпочинку на Середземному морi. Ще одна з численних вигадок! Чутки про те, буцiмто «Будинок з химерами» рекламував можливостi бетону, здаються ближчими до iстини, але повнiстю довiряти їм теж не варто, хоча Городецький був спiввласником київського заводу ФОР, де випускали цей новий, перспективний на той час матерiал. Насправдi ж було так. Незважаючи на поважне суспiльне становище та солiдний рахунок у банку, зодчий поки що не мав власного будинку. Звiсно, для популярного архiтектора свiй особняк — найкраща вiзитна картка. Ось 1901 року вiн i придбав дiлянку землi в мiстi й за два роки звiв на нiй одну з найпомiтнiших прикрас Києва.
Будинок повнiстю розкрив захоплення Городецького мисливством: у сiрi стiни цього химерного замку вмурованi скульптурнi зображення носорогiв, жирафiв, левiв, крокодилiв, антилоп та iнших звiрiв Африки. Сюжети оздоблення криють у собi потаємну фiлософську думку про те, що доля може покепкувати з безпомiчних створiнь. Скажiмо, на однiй стiнi орел тримає у своїх пазурах якесь морське чудовисько, а на протилежнiй той самий орел — жертва леопарда.
Перераховувати всi будiвлi, до яких доклав рук Городецький, довелося б дуже довго — так їх багато в межах i за межами України. Найвiдомiшi та найпомiтнiшi з них знаходяться в Києвi — це згаданий костел, караїмська кенаса, споруда теперiшнього Нацiонального музею України i, звичайно, «Будинок iз химерами».
Пiсля жовтневого перевороту 1917 року Городецький емiгрував на батькiвщину предкiв, до Варшави, де поповнив численнi лави митцiв — вигнанцiв iз Росiйської iмперiї. Таких замовлень, як у Києвi, вiн уже майже не отримував протягом усього перебування в Польщi (1920–28 роки).
Але в яскравiй бiографiї архiтектора є ще один епiзод, цiлком у дусi пригодницького роману. Наприкiнцi 20-х рокiв Городецький переїхав до Iрану на запрошення американської iнвестицiйної компанiї «Генрi Улен i К°». Тамтешнiй шахiншах узяв курс на європеїзацiю стародавньої iмперiї, й будiвничому з його фантазiєю вистачило роботи: залiзничний вокзал у Тегеранi, театри, музеї, готелi...
Купатись у променях слави на Сходi довелося недовго... У вiвторок 7 сiчня 1930 року вечiрнє видання «Кур’єр Варшавський» подало в чорнiй жалобнiй рамочцi пiд католицьким хрестом новину про смерть Владислава-Лешека Городецького. Ще довго у Києвi на нього чекали друзi (й газетнi репортери, для яких пан Владислав був справжньою знахiдкою). До останньої хвилини вони не вiрили, що вже нiколи не побачать Городецького за кермом ландоле з хвацько пiдкрученими вусами, а головне — його нестримно веселого погляду щасливої людини. Не вiрити, власне, пiдстави були. Адже стiльки разiв вiн повертався з полювання в далеких краях, коли його вже оголошували загиблим вiд пазурiв пораненого лева.
Без таких особистостей свiт виглядає блiдим. У наш прозаїчний час так не вистачає творчої людини, котра б тримала слона як хатню тваринку...
|
