 |
В Києвi пам’ятникiв вистачає рiзних — вiд пересiчних до унiкальних. Чимало з них отримали «народнi» прiзвиська. Арка Дружби народiв — «Ярмо», «Ручка вiд мiста» або «Загиблому велосипедистовi». Пам’ятник Шевченковi навпроти Київського унiверситету студенти називають «Та не бачив я вашого плаща!» Скульптуру Андрiя Первозванного з характерно простягнутою в бiк Андрiївського узвозу рукою — «Автостоп» (пам’ятник нещодавно переїхав до iншого мiста, бо поруч iз узвозом, на Михайлiвськiй площi, вiн теж стоїть разом iз княгинею Ольгою, Кирилом та Мефодiєм). Крилатий архiстратиг Михаїл на Майданi — «Бетмен». Гiгантську залiзну «Батькiвщину Матiр», що погрожує iз днiпровських схилiв мечем, обзивають «Бабою», «Жiнкою-трансформером», а особливi цинiки — «Кльопаной матью». Українку на височенному стовпi Монумента Незалежностi вiдразу нарекли «Тiткою». Коня-недоростка пiд гетьманом Сагайдачним на Контрактовiй площi дражнять «Собачкою». Зате кiнний пам’ятник Щорсу на бульварi Шевченка зроблений дуже професiйно. Цiкаво, що позував для вершника, пiдробляючи, студент Леонiд Кравчук, майбутнiй президент України. Про пам’ятник Григорiю Сковородi розказують серед iнших таку байку. Передбачалося, що фiлософ триматиме у руцi Бiблiю. «Це що?!! Прибрати!» — вигукнув наляканий чиновник, побачивши макет. «Та куди?» — «В торбу!». Так, кажуть, i з’явився образ мандрiвного мислителя з торбинкою на плечi.
На щастя, у мiстi дедалi бiльше з’являється пам’ятникiв, що вiдхиляються вiд традицiйного стилю «мiнiмум людяностi — максимум пафосу». Зробленi з любов’ю i смаком маленькi пам’ятнички, якi ви бачите на фото, приваблюють своїм людським, дружнiм масштабом, щирiстю, доброю iронiєю. Чи не вперше бронзовими персонажами стали справжнi народнi улюбленцi. У 1998 роцi з’явився неперевершений Зиновiй Гердт у ролi Панiковського. Вгадаєте, де саме? Звичайно ж, на Прорiзнiй, недалеко вiд переходу, де витягував гаманцi у довiрливих добродiїв «слiпий» пройдисвiт iз роману «Золоте теля». На рiк пiзнiше бiля чавунних сходiв Андрiївської церкви розташувалася неповторна парочка — Свирид Петрович Голохвастов i Проня Прокопiвна у виконаннi акторiв Олега Борисова i Маргарити Кринициної. З героями комедiї Михайла Старицького, блискуче екранiзованої Вiктором Iвановим у фiльмi «За двома зайцями», залюбки фотографуються молодята. Iронiя долi — адже ж «голохвосте» весiлля потерпiло страшне i прилюдне фiаско! В цiй самiй кiнокартинi зiграв Проньчиного батька актор Микола Яковченко, одна з найлегендарнiших особистостей за всю iсторiю театру Франка. У скверику бiля рiдного закладу культури вiн i сидить тепер на лавочцi, з газеткою в руцi, а бiля його нiг примостилась улюблена такса на iм’я Фан-Фан. Iще один песик нетерпляче чекає свого господаря бiля одного з магазинчикiв на вулицi Артема, неподалiк вiд Львiвської площi. Його iменi ми не знаємо. А ось бронзовий котик у скверi бiля Золотих ворiт мав реального прототипа — то був кiт Пантюша, що жив поруч, у тавернi «Пантагрюель», i трагiчно загинув пiд час пожежi. Погляд котика колись був спрямований на таку ж бронзову пташку, але вона давно «полетiла» в невiдомому напрямку...
Усi цi пам’ятники i пам’ятнички стали давнiми знайомими, до яких радо ходиш у гостi. Або на каву — як до архiтектора Городецького, що сидить iз фiлiжанкою за столиком у Пасажi на Хрещатику. Iз паном Владиславом можна познайомитися на сусiднiх сторiнках нашого журналу, а можна просто прийти до пам’ятника, присiсти на вiльний (теж бронзовий) стiлець i увiчнити себе разом зi славетним архiтектором — не в металi, а на фото.
|
