 |
Чомусь будь-яка гарна подорож починається для мене несподiвано. Устигаєш тiльки хапнути найнеобхiднiшi речi й по вуха занурюєшся у вир вражень. Саме так вийшло i цього разу: чудову нагоду дала українська туристична компанiя «Сiєста». Емоцiйне тло мандрiвки до Чорногорiї доповнило... вино. Адже без нього тут не вiдбувається нiчого. Хоча в цiй країнi, мабуть, варто вживати ракiю — вона бiльше вiдповiдає гостротi вражень i додає вояжевi небувалого шарму. Або сливовицю, яка трохи м’якша i дуже пасує до гiрського повiтря.
У багатьох людей, якi не цiкавляться географiєю, назва країни не викликає жодних позитивних емоцiй. Вони iдентифiкують її, як забиту i забуту Богом територiю десь у розваленiй вiйною Югославiї. Коли я перед вiд’їздом хвалився, що їду в Монтенегро (ще одна назва Чорногорiї), мiй знайомий здивувався: «Якого дiдька — там же стрiляють!». Якщо б вiн, сердешний, тiльки знав, як глибоко помиляється...
Вiйна у Чорногорiї в принципi неможлива. Її люди надто люблять життя. Навiть коли все довкола кишiтиме кулями, чорногорцi спокiйно попиватимуть свою ракiю i їстимуть оливки. Вони надто лiнивi, а це, як вiдомо, — запорука щастя й добробуту. Якби чорногорцi були працьовитi, вони б уже давно перетворили свiй рай на промзону i заробляли продажем корисних копалин та хiмiкатiв. I тiльки завдяки природному вмiнню нiчого не псувати вони почуваються абсолютно комфортно i нiчогiсiнько не потребують. Зрештою, що треба людям, котрi мешкають у раю?
Як приємно прокинутися в автобусi на гiрському перевалi! Трохи трiщать вiдлежанi кiсточки, але вдихаєш насичене озоном повiтря й розумiєш — варто-таки було провести нiч на задньому сидiннi, аби вiдчути справжню благодать кожним атомом тiла. Можна, звичайно, гонорово взяти квиток на лiтак i вже за пiвтори години сидiти на пляжi, чухаючи потилицю. Але тодi не побачиш справжньої краси цiєї землi, не спiзнаєш млосного вiдчуття присутностi в неосяжному i величному царствi скелястих гiр, нереально глибоких каньйонiв i стрiмких рiчок.
Чорногорiю треба пити до дна, як щось живлюще, дуже приємне, чого не добрали ще в дитинствi. Тут є все: i казковi маленькi мiста в оточеннi старезних як свiт мурiв; i химернi будиночки, налiпленi один на одного i вкритi вогняною черепицею; i квiтучi кущi, пальми, мандарини; i церкви з дивовижними дзвiницями, чернечi обителi, висiченi в скелях; i корчми-таверни над морем, вiтрильники, барвистi рибальськi човники; i сила-силенна рибних страв, що тануть у ротi; i принцеси, котрi стрибають зi скель, i королеви, якi голими нiжаться на пляжах; i бог сну Гiпноз, викладений мозаїкою на пiдлозi; i фантастичне морозиво, запашний хлiб зi старих печей, «автентичний» сир горян... Одне слово, якщо ви все ще вагаєтесь, куди потягти свiй втомлений за зиму органiзм, смiливо обирайте Чорногорiю.
Хоч би й тому, що це екологiчно найчистiший регiон Європи, де майже немає промислових пiдприємств. Зате є свiтовi рекорди, що мають безпосереднє вiдношення до туризму. У Чорногорiї я бачив найвищий у свiтi залiзничний мiст — 198 метрiв над землею! Тут знаходиться найглибший у Європi та другий у свiтi (пiсля Колорадського) каньйон рiчки Тара, яким можна спуститися на катамаранах. В цiй же країнi є Боко-Которська затока — найбiльший фiорд Середземномор’я, бо розтинає суходiл аж на 28 кiлометрiв. А в Ада-Бояна можна повнiстю розслабитись у найбiльшому нудистському центрi Європи. Незважаючи на численнi вiйни, якi постiйно зачiпали Чорногорiю, ця земля зберегла навдивовиж багато iсторичних i культурних пам’яток, бiльшiсть iз яких в iдеальному станi.
Мало? Тодi ось. Коли першi лiнивцi в купальниках облiплюють тутешнi пляжi, у горах прихильники зимових розваг усе ще ковзають заснiженими схилами. Найвiдомiшим гiрськолижним центром вважається гiрський масив Дурмiтор, за сумiсництвом — нацiональний парк. Особливу декорацiю йому створюють 12 озер Гiрськi Очi, а «родзинки» додає найвище на Балканах мiсто Жабляк (1450 м) де проводяться феєричнi «Днi гiрських квiтiв». Про мальовничi урвища, крижанi печери та фантастичний рослинний свiт годi й говорити.
Одна з найбiльших перлин православного свiту i головна святиня Чорногорiї — монастир Острог. Обитель вирубана у скелi на висотi 1700 метрiв i, здається, висить просто в повiтрi. Вона ось уже 500 рокiв приймає прочан iз цiлого свiту.
Далi наш шлях лежить до давньої столицї Чорногорiї — Цетинє. Мiстечко, засноване в XIII столiттi, розкинулось мiж розкiшних гiрських пейзажiв i просто обнизане пам’ятками iсторiї. Вiдвiдайте Цетинський монастир, у якому зберiгається рука святого Iоанна Хрестителя, частина хреста Спасителя i перша друкована книга пiвденних слов’ян — «Октоїх» (1494). Та головне — не оминiть королiвського палацу.
Неподалiк у горах розташоване мальовниче село Негушi, де народився чорногорський поет, мислитель i правитель Петро Негош. Туди веде вузька дорога, вигинаючись серпантином над урвищами. За божественнi краєвиди її ще називають «небесним шляхом». У Негушах виробляють смачнющий гiрський сир i унiкальне вуджене м’ясо. Дорогою iз Цетинє на узбережжя Адрiатичного моря вiдкривається чудова панорама Скадарського озера. Це єдине мiсце у Європi, де вiльно живуть... уявiть собi, пелiкани! Скадарське — найбiльше озеро Балкан i найбiльша прiсна водойма Середземномор’я. Тут гнiздиться 279 видiв птахiв, а ландшафти вiдкриваються такi, що голова паморочиться...
I нарештi, море. Пропоную почати насолоджуватися ним у найкрасивiшому мiстi чорногорського узбережжя — Будва. Стiни Старого града виринають просто з моря. Будва вiдома ще з V столiття до нашої ери. За переказом, це найдавнiше мiсто Адрiатики збудував фiнiкiйський царевич. Тут повнiстю збереглися мури IX–XV столiть: приморська фортеця Цитадела (XV), церква Дiви Марiї (IX), церкви Трiйцi та Святого Iоанна (VII–XVII), фортеця Могрен, давнi монастирi, звивчастi вулички з будиночками середземноморського гатунку, мiнiатюрнi площi...
У таких мiсцях не обiйтися без легенд. Колись давно жив у Будвi майстер Марко, рiзьбив з каменю рiзних тварин i химер. Усi вони вдавались йому, мов живi. Закохався майстер у найгарнiшу дiвчину мiста — Олену. I задумав одружитися. Та обраницi не дозволили вийти замiж за майстра, i тодi закоханi, аби навiки лишитися разом, кинулись у морську безодню з мiського муру. I сталося диво — хлопець i дiвчина перетворилися на риб. Городяни почули голос: «Kojedno nek budu dva» — «Най двоє будуть, як одне!». «Буду два» — звiдси i назва «Будва». А в будинку Марка знайшли камiнь iз вирiзьбленим зображенням двох сплетених мiж собою рибин. Кажуть, хто торкнеться його, зробить своє кохання таким же мiцним i вiчним, як камiнь...
Нинi Будва — це найвiдомiший курорт Чорногорiї, мiсто-театр, епiцентр свят. Древнє мiсто з усiма сучасними кафе i ресторанчиками, пляжами i дискотеками, казино i розкiшними тенiсними кортами повнiстю до ваших послуг. Поринувши у всю цю розкiш, я зовсiм iнакше поглянув на життя. Будва здатна перевиховати навiть закостенiлого песимiста.
Поблизу сяє ще одна окраса Чорногорiї — мiсто Святий Стефан. Мов розбитий об рифи корабель зi скарбами, лежить воно над морем. Колись тут було рибальське поселення, а нинi — мiсто-готель, вiдоме розкiшними вiллами й апартаментами. За легендою, кiлька столiть тому пiсля перемоги над турками одне плем’я не змогло подiлити ворожi багатства i вирiшило за їх допомогою створити острiв-державу — Святий Стефан. Так би мовити, для обраних. Тепер тут люблять вiдпочивати представники свiтового бомонду. На курортi побували Вiллi Брандт, Боббi Фiшер, Сильвестр Сталлоне, Клаудiя Шиффер, Iндiра Гандi й навiть Леонiд Брежнєв. Не кажу вже про Рому Абрамовича, який зависає на островi мiсяцями. Софi Лорен, вiдвiдавши острiв, сказала: «... Я повернулась в мiсто мого дитинства, мiсто-казку».
Майже впритул до Святого Стефана знаходиться мiстечко Мiлочер — колишня королiвська резиденцiя з розкiшним парком i пляжами Короля та Королеви. Зайве казати, що бомонд звiдти не вибуває... Щоб оглянути Будванську Рив’єру з усiма її мiстечками, бухточками, пляжами, морськими ресторанчиками, вам точно забракне вiдпустки, але це ще один привiд приїхати знову. А поки що маємо шанс вiдвiдати Боко-Которську затоку. Котор — середньовiчне мiстечко, затиснуте мiж гiр у самому кутику фiорду. Покрученi вулички, квартали-мурашники, давнi церковцi, фортечнi стiни — усе це створює якусь iрреальну атмосферу. Котор аж ряхтить пам’ятками. Найцiкавiшi: кафедральний собор покровителя мiста святого Трифона (ХII) iз чудовими фресками (XIV), численнi фортифiкацiї, церкви ХII–XV столiть, палаци VII–XVIII столiть, Годинникова вежа (XVI), театр Наполеона... I це лише дещиця скарбiв у такому невеликому поселеннi! Недарма ЮНЕСКО проголосила Котор пам’яткою всесвiтньої культурної спадщини. У затоцi є й iншi мальовничi старовиннi мiстечка. Просто винаймаєте авто — i гайда на прогулянку. Обов’язково заїдьте до Герцег-Нови — одного з найвiдомiших курортiв Адрiатики. Колись моряки привозили сюди з далеких країв дивовижнi рослини й садили їх, тож тепер мiсто нагадує барвистий камiнець, оповитий екзотичною зеленню. Узимку тут проводиться один iз найвiдомiших у свiтi фестивалiв мiмози, вiн триває цiлий мiсяць... Усе, що я побачив i розповiв, — лише крапля в Адрiатичному морi, зелений листок у лiсах Чорногорiї. Не вiдаю, як осягнути всю оцю неосяжнiсть. Але тепер точно знаю, чому чорногорцi нiколи й нiкому не продадуть своє Монтенегро.
ВАРТО ЗНАТИ • Столиця Чорногорiї — Подгориця. • Iсторична i культурна столиця — Цетинє. • Населення країни — близько 662 000 осiб. • Офiцiйна мова — сербська, схожа на українську. • Офiцiйна грошова одиниця — євро. • Часова рiзниця з Києвом — мiнус 1 година. • Загальна довжина пляжiв — 73 км. • Найвища гора — Боботiв-Кук (2522 м). • Найбiльше озеро — Скадарське (391 кв. км). • Найглибший каньйон — уздовж рiчки Тара (1300 м). ВАРТО СКУШТУВАТИ • Ковбаски «чевапчiчi». • В’ялена баранина «кастрадiна». • Смажена на жару велика котлета «плескавиця». • В’ялене м’ясо «пршут». • Фарширована чорносливом форель. • Плов iз морепродуктами. • Сири «Качкавалi», «Качамак», «Златибор» i «Липський». • Страва з хлiба, молока i сиру «попара». • Фаршированi в’яленою рибою помiдори. • Запеченi в сирi горiхи таi сливи «штруклi». I багато, багато iншого
|
